10-річна буковинка продає власну випічку та збирає гроші для ЗСУ. Її дідусь зник на війні

Діана Филипюк у свої 10 років збирає гроші для Збройних сил України. Для цього у центрі Заставни дівчинка розмістила столик, на якому продає власну випічку та саморобні прикраси. На міській площі вона майже щодня, її привозять батьки.

У місті вже всі чули про дівчинку, яка збирає кошти для армії. Люди приходять купити пиріжки з маком, компот із яблук чи печиво. Можуть заплатити більше і брати решти. Прикраси з українською символікою, зроблені власноруч із сестрою, Діана продає по 30-50 гривень. Часом люди просто дають гроші, нічого не купуючи. Так Діана за два тижні зібрала вже 6 тисяч гривень.

«Я вирішила допомогти ЗСУ, щоб закінчилася пошвидше війна, щоб був мир і ми перемогли», — каже юна буковинка.

Мама Діани Ірина Рудей розповіла, що донька сама захотіла цим зайнятися. Все тому, що її батько з дідусем — військові. Обидва служили в АТО та втратили здоров’я на війні, перенесли багато операцій і лікувалися вдома. А в лютому 54-річний Василь Рудей, дідусь Діани, знову пішов на фронт.

«Коли мій тато почув, що почалася війна, він о 6 ранку вже був одягнений. Чекав, зібраний із рюкзаком і амуніцією, і сказав: «Іро, ми їдемо», — розповідає мама Діани.

«Він телефонував нам щодня. 15 березня — востаннє. Через два дні я вже почала бити на сполох, адже такого не було ніколи — він телефонував навіть у найскладніші моменти. Ми одразу пішли у військкомат. Декілька днів нам казали, що з його бригадою немає зв’язку. Потім з’ясувалося, що когось уже поховали, когось знайшли в братських могилах. Інформації про мого тата не було ніякої, і його зарахували як зниклого безвісти». 

Василь Рудей зник безвісти у боях під Київщиною. Родина сподівається, що він у полоні, бо жодні ДНК-тести поки не збіглися. У списках полонених Василя теж немає, рідні займаються пошуками вже 5 місяць.

«Але в мене є надія, що він все-таки в полоні. Можливо, його вивезли на територію росії. Та серце відчуває, що тато живий».

Василь Рудей у націоналістичному русі ще з 1998 року: брав участь у Помаранчевій революції, пробув на Революції гідности 2014 року майже всю зиму. На його очах на Майдані вбили буковинця, з яким він приїхав до Києва потягом. Там же він здобув першу контузію. Потім рік боровся, щоб піти добровольцем в АТО.

«Про нього серед побратимів легенди йшли, що його кулі не беруть. Мав позивний «Пенсія», бо завжди був старше побратимів, для яких був як батько». 

10-річна Діана теж сумує за дідусем. Вона хоче, щоб він швидше повернувся, тому і намагається усіма силами допомогти українській армії.

Матеріал створено за сприяння ГО «Львівський медіафорум» у межах проєкту «ЛМФ Підтримка мережі журналістів».

Західна Україна

Інформує: Shpalta.media