Учителька української мови та літератури Наталя КОЗАЧОК
Фото надано pogliad.ua
A
A
A
Понад кілометр маскувальних сіток для військовослужбовців ЗСУ виготовили вчителі та учні Чагорського ліцею
У загальноосвітніх закладу краю давно стихла звична шкільна метушня. В Чагорському ліцеї теж не особливо гамірно, хоча ще при вході вловлюється життя. У шкільному коридорі на першому поверсі із дерев’яних дощок і рейок змайстрована конструкція, біля якої чаклують кілька людей та двоє учнів-п’ятикласників. З’ясувалося, ця своєрідна ланка волонтерів завершує в’язати маскувальну сітку для однієї з бойових бригад Збройних сил. Навпроти них в одній із класних аудиторій з десяток жінок зайняті виготовленням маскувальних халатів, так званих «кікімор». Серед них була й організаторка шкільного волонтерського товариства, яке жартома називають «Бджілка», учителька української мови та літератури Наталя КОЗАЧОК.
Що підштовхнуло до волонтерської роботи? Хто зайнятий плетінням захисних сіток і «кікімор»? Ці запитання стали основними темами для нашого спілкування з організаторкою волонтерської спільноти.
Довезли до місця призначення
– Пані Наталю, повномасштабне вторгнення військ російської федерації різко змінило настрої й погляди в суспільстві. Одні в перші дні пішли добровольцями на фронт, хтось впав у депресію, інші в тилу в міру своїх здібностей і можливостей допомагають військовим. Ви освоїли плетіння маскувальних сіток. З чого розпочали свою діяльність?
– Більшість населення України було приголомшене нападом російської федерації на Україну. Практично ніхто з українців не вірив, що вчорашні «брати» зі зброєю в руках прийдуть вбивати мирних жителів нашої країни. У перші же дні війни майже 200 старших і молодших чоловіків Чагорської громади пішли на війну, зокрема й не менше десятка моїх випускників, серед яких Вадим Воронко, Денис Павлович, Ілля Рудько, Василь Репчук та інші. До нас в громаду масово почали приїжджати біженці з півночі, півдня, сходу країни. Загалом, як зізнався голова територіальної громади Георгій Коблюк, в громаду прибуло майже 900 осіб з дітьми. Отож зайнялися їх розміщенням, збором серед односельців продуктів харчування, засобів гігієни, постільних предметів. В ті дні я поспілкувалася з директором центру туризму Анатолієм Дутком і його дружиною Оксаною, котрі порадили допомагати Збройним силам в’язанням маскувальних сіток. Звернулася до вчителя історії нашого ліцею Володимира Яловка, який привів нас до офісу Національного корпусу, що у Чернівцях. Там нам і запропонували зайнятися цією важливою справою.
– Але ж для цього потрібні були навички, матеріал. Звідки брали їх?
– Звичайні рибальські сітки нам видали у Національному корпусі. А далі ми почали збирати у односельців уживаний одяг зеленого кольору. Люди зносили не лише одяг, а й цілі рулони тканини, що зберігалася у них з тих пір, коли зарплату видавали горілкою, побутовими приладами, тканинами. Приносили її різних кольорів.
– Але ж для маскувальних сіток підходить тільки зелений колір.
– Звісно. Але ми приймали все. Міркували, як використати подароване. Отож мали рулон синьої тканини, докупили жовтої й почали шити українські прапори, а з цупкого матеріалу – тактичні аптечки. А приносили й таку тканину, що годилася хіба що для пошиття трусів для військових. Цілих два рулони використали для цього. Відправляли спідню білизну для госпіталів, для військових на фронті. Звичайно, додавали до пакетів українські стяги, продукти харчування. І знаєте, як було приємно, коли одержували SMS-ки типу: «Усе довезено до місце призначення. Хлопці дякують!». У ці дві фрази вкладені величезна праця багатьох людей, любов до ближнього, вміння бути одним цілим, коли це так необхідно.
Переселенки долучилися до волонтерства
– У вашу громади евакуювалося майже 900 вимушено переміщених осіб. Вони долучилися до волонтерства?
– Нині у комунальних закладах громади проживають 110 переселенців. Переважно люди з тимчасово окупованих Луганської, Донецької, Харківської та Херсонської областей. Звичайно, вони не могли сидіти без діла. Майстрували маскувальні сітки й чоловіки з Харкова, Умані. Загалом же до 30 вимушено переміщених осіб працювали у нас із Харківщини, Полтавщини, Київщини. Наприклад, киянка Даша Довженко жила в Чагорській громаді три місяці. І весь час щодня приходила до ліцею, допомагала шити, плести сітки, в’язати «кікімори». Коли ж стихло трохи в Києві, вона повернулася до улюбленої журналістики, а нам прислала через «Нову пошту» 15 метрів тонкої тканини. Для маскувальних сіток вона не підійде, а ось для пошиття спідньої чоловічої білизни знадобиться.
– Чи підраховували ви, скільки метрів маскувальної сітки зробили?
– Не встигаємо рахувати. Тільки виготовимо виріб – тут же у нас забирають його. Беремося за другий. Всі здаємо у Національний корпус. Якщо ж треба відправити сітку нашим сільським хлопцям, то я прошу дозволу у керівника НК Володимира Безерка. Здебільшого він не забороняє. Бо ж і ми чимало своїх ресурсів укладаємо в них. До прикладу, в Молодії є підприємець Валентин Унгурян, який шиє футболки. Він нам привіз великі баули обрізків, які використовуємо не тільки ми, а частину передаємо волонтерам Політехнічного коледжу, Національного корпусу.
– В окремому класі жінки виготовляють маскувальні халати. Тут потрібні особливі навички?
–Та ні. Вчительки нашого ліцею освоїли процес швидко і тепер в’яжуть «кікімори» із мішковини. Зокрема кольору стиглої пшениці. Коли зазеленіє – будемо плести зеленим. Минулого тижня для нашого земляка відправили спецзамовлення – захисний костюм на дві сторони: солом’яний і зелений. Скажу більше. Моя однокурсниця з Києва Олена Половецька зателефонувала мені й попросила провести через відео майстер-клас, як зробити «кікімору». Вона працює у видавництві, чудово організувала логістику. Завдяки їй ми до Бучі одні з перших прислали гуманітарну допомогу. До речі, разом з передачею відіслали кущ калини, який посадили і він добре прижився. До слова, чагорці й наші добровільні помічниці-переселенці вже виготовили понад 100 «кікімор». І не лише снайперам, а й коригувальникам вогню. Ось, скажімо, наша випускниця звернулася до нас, що треба терміново вісім «кікімор». Бо хлопці закінчують навчання в одному з центрів і виїжджають на бойове завдання. Поспішаємо, аби встигнути.
Діти роблять вклад у перемогу
– Пані Наталю, знаю, що ваші вихованці надзвичайно активні. Беруть участь у конкурсах, добре вчаться. А в цій справі допомагають вам?
– Аякже. Я, наприклад, веду гурток етнографічного краєзнавства. Діти, які задіяні у гуртку, перші прийшли на допомогу. Ось сьогодні працюють учні п’ятого класу Каріна Гушул і Максим Куриш. Приходять п’ятикласники і мій рідний 9-й клас. Часті гості – десятикласники. Ганяють зранку на стадіоні м’яча, а коли настає спека, вони приходять і в’яжуть сітки.
– Ваші колежанки не втомлюються від такої роботи? Адже зараз літо, вдома чимало роботи, та й відпочити варто.
– Перед Великоднем ми готували передачі для фронту. В кожну коробочку клали прапори, обереги, які виготовляє вчителька з Молодійського ліцею Ольга Радова. Бійці дуже радіють таким передачам, дякують. Минулого тижня одержали подяку з Миколаївщини. В ній зазначалося: «Від Миколаївської тероборони хочу подякувати у вашій особі всій Буковині. Самі намагалися допомагати й допомагаємо військовим. Але щоб нам прислали зігрітий серцями незнайомих, але таких рідних людей прапор. Від буде завжди з нами і з ним ми переможемо. З великою повагою солдат ТрО». Такі відгуки надихають і спонукають робити все можливе для Перемоги.
Анатолій ІСАК
Новини Чернівецької області