Голова Банилівської сільської ТГ Василь Соломко (на фото другий зліва)
pogliad.ua
A
A
A
Одна із найменших громад краю придбала і відправила на фронт 13 транспортних засобів
Більше чотирьох місяців триває повномасштабна війна в Україні. За цей неймовірно важкий період кожен українець і кожна українка очолили свій власний фронт. Хто взяв до рук зброю і боронить країну на передовій, щомиті ризикуючи життям і здоров’ям. Інші всецілісно віддають себе волонтерству, а хтось доглядає дітей, хтось сіє і випікає хліб. До наближення перемоги долучилися навіть діти, котрі збирають кошти на бронежилети нашим захисникам. Так, не всі чоловіки нині воюють і не всі жінки залишаються вдома. Та вони свідомі того, що їм варто робити те, що вдається якнайкраще.
«Фронт» допомоги Збройним силам України та вимушеним переселенцям Банилівської сільської територіальної громади працює з початку народновизвольної війни на всі 100 відсотків. Як вдається поєднувати господарські справи із жертовною допомогою українському війську та внутрішньо переміщеним особам? Про це говоримо із головою Банилівської сільської територіальної громади Василем СОЛОМКОМ.
Загалом на території громади працюють майже 200 господарів та сплачують податки до місцевого бюджету
Прийняли як рідних
– Мешканці тимчасово окупованих російськими військами українських територій інтуїтивно обрали для вимушеного проживання західні області України. Якщо раніше українофоби їм навіювали, що тут живуть «люті бандерівці», то по приїзду вони переконалися у протилежному – на українському заході живуть миролюбні й працьовиті люди. Чи не так, пане Василю?
– Війна змінила чимало стереотипів. Нині вже всі знають, якщо в східних і південних областях України до 2014 року було чимало симпатиків «русского мира», то з початком неоголошеної війни їх залишилися буквально одиниці. Це можна судити навіть по тому, що після численних злодіянь російської армії-загарбника, відбувся масовий перехід парафій з УПЦ московського патріархату у лоно Православної церкви України. До нас теж приїхало чимало вимушених переселенців. Більшість людей із Донецької області, де точаться назапекліші бої – з Красногорівки, Покровського, Лозової, у селі Бережниця проживають біженці з Маріуполя. На початку війни було дуже багато переселенців із Київщини. Вони та жителі Дніпропетровщини в основному вже повернулися додому. Зараз ще є кілька родин з Херсонщини, де останнім часом точаться запеклі бої за звільнення області. Скажу так, у нашій громаді налічується 7950 жителів. Ми ж з початку війни прийняли понад 700 внутрішньо переміщених осіб. Тобто, на десяток місцевих жителів припав один переселенець.
– Мабуть, таку кількість людей не просто було розселити, прихистити, обігріти, нагодувати, забезпечити всім необхідним?
– Звісно, проблеми на початку виникали, адже ми не були готові до приїзду такої кількості внутрішньо переміщених осіб. Тому розселяли по вільних будинках, по людях… Чимало знайшло прихисток у дитячій дошкільній установі, де є три корпуси. В двох з них ми зробили гарні ремонти. Тож у садочку є душові, пральні машини, організували триразове калорійне харчування за кошти громади. Наприклад, в одній із груп поселилася родина з десяти осіб: брати, свати, діти. Люди задоволені, бо їм зручно, тепло, до центру села недалеко. Забезпечити харчування допомогли місцеві фермери, котрі виділили овочі та хлібобулочні вироби. Хочу окремо подякувати їм і за те, що допомагали сусіднім громадам овочами а також Збройним силам.
Жертвували половину пенсії
– Перші дні війни були надзвичайно важко – бригади укомплектували, а тили відстали. На допомогу прийшли волонтери. Переконаний, що вклад вашої громади був суттєвий.
– Вся країна наприкінці лютого стала єдиним ядром, що прагнуло швидшої перемоги. Наша громада теж активно підключилася до цієї справи. Оскільки у нас є понад 20 фермерів, які спеціалізуються на вирощуванні овочів, то в перший місяць на передову відправили більше 200 тонн картоплі, буряків, капусти, моркви, а ще тушонки, копченостей. Йшла потужна допомога від односельців, заробітчан з Італії, Бельгії, Польщі… Кожен день у бригади, в яких служили земляки, відправляли по машині продуктів харчування. За цей час у війську налагодилося постачання. Тепер лише щотижня відправляємо транспорти з продуктами харчування, засобами гігієни, медикаментами та амуніцією на прохання військових. Крім згаданого, купували й відправляли на фронт 13 одиниць транспортних засобів. Автотранспорт, як нам розповідали, підвозить боєприпаси на передову, вивозить звідти поранених і «двохсотих». Вони швидкісні, тому в них важче влучити. Відправили екскаватор, два автобуси, Фольксваген Т-4, ГАЗ-66. На жаль, там вони довго не служать. Ось нещодавно відправили в одну з частин дві автівки, але їх уже нема – вороги розбили. Купували автівки не за кошти сільради, а за людські заощадження. Всі здавали: хто більше, хто менше для того. Нерідко бабусі жертвували по пів пенсії. Зібрали більше 30 тисяч євро. Одне тільки фермерське господарство «Джерело» дало 1 мільйон 200 тисяч гривень. На жаль, є й негативні приклади. Одне не бідне підприємство в Банилові дало на придбання автомобілів для фронту аж… 700 гривень, хоча люди вносили не менше 1000.
– Не всі люди однакові…
– Це вірно. Ось цікавий факт. П’ятирічна донька працівниці нашої сільради Антоніни Гакман дуже гарно співає. Мати записала одну пісню з репертуару доньки й скинула відео нашому односельцю на передову. Там переглянули кліп всім підрозділом. Відтак наш земляк відписався, що всі його товариші, котрі слухали спів дівчинки, витирали сльози з очей. Бо ж у кожного вдома залишилися діти. Кажуть тепер, що не дурно на передовій проливають кров, бо знають, за кого проливають. Ось так маленьке дівча може надихнути військових на подвиг.
– А загалом, пане Василю, скільки чоловіків з громади пішли захищати Україну на фронтах?
– Більше сотні з невеликої громади. Поки що всі живі й захищають Україну від російських загарбників. Але є поранені. До прикладу, 25-річний Дмитро Дуткін при виконанні бойового завдання одержав поранення. На автомобілі він їхав забирати пораненого побратима, в цей час у машину влучив снаряд. Відірвало руку, кілька десятків осколків посікли тіло, голову… Врятували товариші по службі, які витягли Дмитра з поля бою, зупинили кров і передали його медикам. Є ще один з осколковим пораненням голови – Коля Кобилюк. Лікувався у Чернівцях, тепер проходить реабілітацію в Банилові. Є ще один хлопець із осколковим пораненням руки.
Господарка потребує уваги
– Війна війною, а сіяти й садити треба. А ще дороги ремонтувати. Чи вистачає на все часу і здоров’я?
– Маємо унікальну громаду. Ми не віддали жодного гектара землі холдингам, самі трудимося біля неї. Є понад 20 фермерів, приватні підприємці. В цілому не менше 200 господарів працюють і сплачують внески у місцевий бюджет.
Соляркою запаслися вчасно, тому посівну провели вчасно. Вже розпочався збір ранньої картоплі, на якій банилівські фермери й спеціалізується. Попри це, кілька тонн дизпалива передали Збройним силам. Чимало пального витратили на перевезення продуктів харчування на передову – в Миколаївську область, зокрема у 128 гірськоштурмову бригаду, де служать односельчани.
– Гадаю, що й про дороги варто дбати?
– Звичайно варто. Та й хіба тільки про них. Ось, до прикладу, зробили ремонт місцевої школи. У селі Бережонка необхідно перекласти грубку на дровах. Для цього необхідно 16 тисяч гривень. А казначейство не пропускає грошей. То довелося збирати по нитці, щоб створити комфорт для дітей. Інша проблема – бракує місць у школі, що розрахована на 450 учнів, а навчається там 650. Всі коридори перетворені на класи. А уроки іноземної мови взагалі проводяться у відкритому коридорі. Питання добудови школи стоїть. Її мали будувати ще у 90-х роках. Якщо грандові кошти надійдуть, то зведемо її разом із бомбосховищем.
– Які нагальні справи зараз реалізуєте?
– Закінчуємо обладнувати два пожежні депо. Нам подарували два автомобілі з Польші. Спецтранспорт був у використанні. Над однією автівкою ми місяць працювали, щоб привести її у належний стан. Тепер одне пожежне депо буде в Банилові, інше – в Коритному. В штаті – тільки водії, решта добровольці.
За сприяння Олени Томнюк, заступниці директора Програми «U-LEAD» з Європою, керівниці «U-LEAD» з Європою Чернівецького регіонального офісу Тетяни Татарчук комунальна установа Банилівської сільської ради «Комсервіс» отримала надзвичайно важливу для громади, переселенців та воїнів ЗСУ допомогу – вуличний освітлювач, потужні генератори, похідні ліжка, каремати, спальні мішки, ковдри, базові та гігієнічні набори, баки для води… Потужніший плануємо використовувати в аварійних порядках. Решта розподілимо по дошкільних і дошкільних закладах.
– Людина живе надією на майбутнє. Які завдання на перспективу має Банилівська громада?
– Сільрада виділила 24 гектари землі під будівництво модульних будиночків для внутрішньо переміщених осіб. Там має підтягнутися інфраструктура – медицина, освіта, культура. Місце вибрали зручне, щоб було близько до газових і електричних мереж. Зараз розглядаємо два проекти – використання грантових коштів і інвестиційний. Земляки вірять у те, що ми здолаємо ворога і матимемо перспективу. Мені ж приємно жити і працювати з людьми, котрі в міру своїх сил і можливостей наближають перемогу над ворогом.
Анатолій ІСАК
Новини Чернівецької області