Приватний підприємець із Сокирян, волонтер Олександр Кіструга
pogliad.ua
A
A
A
Родина Кіструг з Сокирян переказала на підтримку українського війська пів мільйона гривень, передала автомобіль, придбала бронежилети
Третій місяць триває протистояння українського народу проти російської агресії. Керівництву російської федерації з її багатотисячним військом не вдалося за три дні захопити більшу частину території України, як це вони наївно планували. Проти загарбників піднявся весь український народ. Цей надскладний період об’єднав, скерував співвітчизників до однієї заповітної мети – перемогти нападників і залишитися вільною європейською державою.
Десятки тисяч добровольців взяли до рук зброю, щоб захистити країну, рідний дім, свою родину. Чимало чоловіків і жінок, яких не взяли до війська, записалися в територіальну оборону, ще більше – стали волонтерами, аби допомагати військовим ліками, продуктами харчування, засобами захисту…
Чим допомагають українському війську підприємці? Чим готові прості люди пожертвувати задля перемоги над ворогом? На ці теми кореспондент газети «Погляд» спілкувався із приватним підприємцем із Сокирян, волонтером Олександром КІСТРУГОЮ.
У 2014-му добровольці самі собі купували форму, у сепарів розживалися боєприпасами, харчувалися завдяки волонтерам. Волонтери і нині відіграють важливу роль у підтримці ЗСУ
Продовження Майдану
– Українська нація унікальна – люди готові останнім ділитися. Особливий спалах жертовності виник з початком війни на сході країни. В чому, на вашу думку, цей феномен, пане Олександре?
– На мою думку, український народ відрізняється вільнолюбством, гордістю і жертовністю. Проте багато століть не було сили, котра б згуртувала нас. І лише у вересні 1989-го був створений Народний рух України, який об’єднав усі національні сили України. Саме Рух обстоював суверенітет української республіки, відродження мови та культури народу. Вивчення історії України супроводжувалося масовими заходами. Наприклад, 21 січня 1990 року на честь річниці соборності України патріоти організували живий «ланцюг злуки». Він простягнувся від Львова до Києва, і в ньому взяли участь сотні тисяч українців. Звичайно, не всім це подобалося. А найбільше нашій північній сусідці з її імперськими амбіціями. Росія всіляко перешкоджала нашій інтеграції в європейську сім’ю розвинених країн, намагалася затягнути в якісь штучні союзи, де б вона мала панівну роль. Україна обрала інший шлях – в Євросоюз. Останній раз це підтвердила Революція Гідності, хоча й заплатила за це високу ціну – житті Героїв Небесної Сотні.
– То це й стало причиною російської агресії проти України?
– Звичайно. Спочатку була окупація Кримського півострова, потім спалах сепаратизму в східних областях України, підбурювачами якого стали офіцери ФСБ та ГРУ росії. Але справжні українці довели, що за волю й незалежність своєї країни готові стояти до кінця. То був справжній вибух патріотичної свідомості у людей, які відчули свободу і їх порив уже неможливо було зупинити. В 2014 році російські спецслужби у Донецькій, Луганській та деяких інших областях вирішили створити ефемерну «новоросію». Наші добровольці й частини Збройних сил поспішили, щоб захистити кордони, та, власне, саму незалежність. Якщо пригадуєте, перші добровольці воювали, образно кажучи, у гумових тапках. Не було зброї, одягу-взуття, захисних шоломів, бронежилетів… Але хлопці стояли непорушно. Тоді вся країна допомагала українському війську. Наше підприємство теж виділяло продукти харчування, власним автобусом відвозили продукти на Схід. Наш водій у 2014-2016 роках доставляв передачі хлопцям у Попасну, Світлодар, Макіївку, возили допомогу військовим 10-ї гірсько-штурмової бригади, «Карпатської Січі» в район села Барвінкове. Навколо доброї справи згуртувалися чи не всі сокирянці. Приносили, що могли, аби тільки наші бійці відчували міцний тил і не пропустити незаконні збройні формування вглиб країни. Це вже характерна риса нашого народу: якщо стається якесь лихо, то всі люди об’єднуються для його подолання.
– А взагалі, ви вірили, що «братня» росія піде на Україну війною?
– Тривога була присутня в наших серцях із 2014 року. Я особисто уважно слухав політологів, однокурсника путіна Юрія Швеця, російського політичного діяча Андрія Піонтковського. Аналізував почуте й намагався утвердитися в думці, що росії буде нелогічно нападати на Україну, але путін прийняв своє рішення. Я гадав, якщо й почнеться війна, то російське військо посуне на Донбас, щоб підтримати недореспубліки. Проте, як і вся Україна, був шокований широкомасштабним вторгненням. Здогадуючись про силу російських військ, їх потужності, мобілізаційні можливості, побоювався, що ми не встоїмо. Тому вимушено вивіз сім’ю з України. Але українське військо, хоч і гірше озброєне, виявилося морально сильнішим і не дало росіянам здобути бажаних результатів. Переконаний, світ допоможе нам здобути перемогу над російськими загарбниками.
Родиною допомагаємо війську
– Якщо у 2014 році було локальне протистояння, то у лютому 2022 року сталося повномасштабне вторгнення росіян в Україну. Виникла справжня загроза незалежності країни. Як реагували на неї сокирянці?
– Скажу насамперед, що починаючи з 2014 року, підприємці Сокирянщини періодично відправляли вантажі. Ми нічого не шкодували для підтримки українського війська, бо розуміли, що у такий спосіб допомагаємо перемогти ворога. Звісно, нині українське військо краще укомплектоване і озброєне, однак до натівських стандартів ще далеко. У цій війні весь світ допомагає нам, але й українці не повинні стояти осторонь. Моя родина, до прикладу, відразу переказала пів мільйона гривень на підтримку Збройних сил України. Крім того, допомагали продуктами харчування, але ж, як відомо, банками з консервами не кидатимеш по ворожих танках. Хлопці просили бронежилети. А з цим були значні проблеми. Ми ледве-ледве через Францію та Німеччину придбали кілька бронежилетів в Ізраїлі 4-го класу. З труднощами подолали митницю, адже з країни заборонено вивозити речі військового призначення. Перевозили правдами-неправдами через знайомих, майже контрабандою. Відтак вирішили самі виготовляти захисні пластини. Виходить надійніше й дешевше.
– Ви кажете, пане Олександре, що всією родиною допомагаєте Збройним силам. Це спільно чи окремо?
– І разом, і окремо. Ось, наприклад, воїни-сокирянці, котрі служать у Київській області, попросили придбати для них повнопривідний автомобіль. Донька Олена, котра теж є підприємцем, виділила необхідну суму коштів для придбання позашляховика КІА Соренто. Транспортний засіб уже доправили військовим і вони використовують його для спецоперацій. Не поступається їй і її сестра, котра тимчасово мешкає в Ізраїлі. Власне, це вона допомогла нам з бронежилетами.
– На початку вторгнення президент оголосив про введення воєнного стану та мобілізацію. Призвали в першу чергу тих чоловіків, які мають бойовий досвід. Але ж бажаючих захищати країну було значно більше, чи не так?
– Як офіцер запасу, я б і сам пішов на війну, але роки не дозволяють. Так само й мої земляки. Але з’явилася можливість записатися в загони територіальної оборони. До неї ввійшли понад чотири сотні чоловіків. В тому числі й працівники нашого підприємства. Бійцям допомогли зі зброєю. Навколо громади були організовані блокпости. У цій ситуації стало зрозумілим, хто є хто. Одні втікали за кордон, чимало ховалося від повісток. Проте більшість проявила високий патріотизм і відвагу. До прикладу, приватний нотаріус Руслан Твердушкін одним із перших пішов у територіальну допомогу, взяв на себе частину організаційних питань. Зараз із такими ж як він охороняє Новодністровськ і гідроспоруди.
Чужого горя не буває
– Із окупованих регіонів України, рятуючись від бомбардувань, виїхало чимало людей. Частину з них прийняли за кордоном, але більшість все ж осіла на Буковині, Львівщині, Закарпатті. Чи є внутрішньо переміщені особи у Сокирянах?
– Так, звичайно й до Сокирян приїхали переселенці із тривожних областей. Стояло питання їх розміщення. Земляки брали їх до себе жити, ділилися окрайцем хліба. У нашої родини є дачний будиночок на березі Дністра. Отож ми там поселили 28 переселенців. Спали спочатку люди на підлозі. Але вони були раді, що їм на голову не падають снаряди. Допомогли з харчуванням. Крім того, домовився з сусідом, який має базу відпочинку на березі Дністра. Там теж оселилося до 80 переселенців із Київщини, Житомирщини, Харківщини. Місяць жили там, але вже повернулися додому. А в нашому будинку досі залишається 12 осіб. По-іншому не можна було поступити. Коли бачиш людей, які втекли від війни з однією лише дитиною під пахвою, серце кров’ю обливається. Як же не допомогти їм.
– Війна не буває без втрат. Знаю, що й Сокирянщина вже оплакувала загиблих героїв.
– На жаль, кілька загиблих у боях хлопців уже привезли на Сокирянщину. Це дуже засмутило земляків, які проклинають путіна і росіян. В нашій родині теж є непоправна втрата. Загинув на війні чоловік двоюрідної сестри Оксани – Сергій Дерен. Його на колінах проводжали в останню дорогу чимало товаришів по службі в правоохоронних органах, прості люди, чернівчани. Сергій був на заробітках. Коли розпочалася війна, він повернувся і на другий день уже був у війську. Загинув як герой. Але завдяки йому та тисячам героїв-патріотів ворога зупинили, він відступає. А це свідчить про нашу близьку перемогу.
Анатолій ІСАК
Новини Чернівецької області