Прокинулися на війні: історії студентів із Бучі, що евакуювалися в табір на Буковину

Християнський табір «Your Camp», що у селі Ржавинцях на Буковині, прийняв багато переселенців, які втекли від війни. У дерев’яних будиночках, де влітку жили діти, зараз мешкають люди з усіх регіонів України.

Зокрема табір прихистив студентів із Бучі, яких вивезли автобусами ще у перший день російського вторгнення. 

Ілля навчається на першому курсі теологічного факультету. У день, коли почалася війна, хлопець прокинувся дуже рано. Зазвичай він встає о 5, аби помолитися. Але цього разу, на відміну від звичайної тиші, він почув, як над їхнім гуртожитком летіли ракети. Коли Ілля зрозумів, що сталося, почав будити одногрупників.

«О 6 ранку всі студенти зібралися, щоб послухати план евакуації. Але тієї ж хвилини російські війська почали бомбити Гостомельський аеродром. Гуртожиток неподалік — усього 5 кілометрів. Один ракетний удар викликав таку вибухову хвилю, що ми всі лягли на землю. Крізь вікна ми бачили, як летять українські винищувачі».

Декілька годин студенти ховалися від вибухів. На щастя, каже Ілля, опівдні почали прибувати автобуси, що безпечно евакуювали студентів на Буковину.  

Того ранку Надя прокинулася від дзвінка співмешканки. Вона розповіла дівчині, що почалася війна. Тоді Надя, як голова студентського комітету, пішла будити та збирати інших студентів, щоб оголосити евакуацію. І в ці хвилини вона почула перший вибух. Це її дуже налякало.

«Коли почали бомбити сусідній Гостомель, над Бучею з’явилася густа завіса диму. Винищувачі пролетіли дуже низько над будинками, видаючи звук, який змушував людей тікати до будь-якої будівлі поблизу. На вулиці було небезпечно, тому всі люди бігли в найближчий під’їзд чи укриття».

Весь цей час Надя та її одногрупники слухали, як росіяни бомбили сусідній Гостомель та боялися, що скоро це станеться і з ними. Майже всі студенти евакуювалися з міста. Надя та її одногрупники їхали близько доби без зупинок. Вони не спали 36 годин.

Сьогодні рівно місяць, як Надя живе у таборі. Повертатися їй нікуди, адже на Дніпропетровщині, звідки вона родом, точаться активні бої. 

Третьокурсник Андрій переселенець уже вдруге у житті.

2014 року його родині довелося тікати з міста Лимана на Донеччині. Тоді бойові дії проходили біля нього, по Лиману проїхала російська техніка. Окупанти заходили в будинки та перевіряли, чи є у місті українські військові. Андрій і його родина пережили декілька днів бомбардування, а потім їм вдалося евакуюватися.

Андрій не здивувався, коли росія почала повномасштабне вторгнення 24 лютого. Того ранку його розбудили одногрупники, і він сказав: «Ну стріляють і стріляють. Це що, вперше?»

У таборі живуть і багато дорослих. Вони допомагають на кухні, сортують речі та часом займаються з дітьми-сиротами, які приїхали з Миколаївщини.

Галина разом із дітьми В’ячеславом, Софією та чоловіком проживають тут уже тиждень. Родина приїхала з Дніпра. Коли місто почали бомбардувати і в їхньому районі впало декілька ракет, родина вирішила шукати безпечніше місце на заході України.

«Читаю новини з надією, що зараз дочитаю і все це закінчиться. І я зможу нарешті поїхати додому». 

Про Your Camp вони дізналися випадково. Волонтери з міста порекомендували їм залишитися тут. На запитання, чи подобається їй у таборі, на очі у жінки навертаються сльози. 

«Нічого, крім великої вдячности, ми не відчуваємо, перебуваючи тут. Добрі люди, які працюють у таборі, надали всі необхідні умови. Я не знаю, де ми б жили та що робили б, якби не вони».

Фото Антона Федорова для Агенства ООН у справах біженців (УВКБ ООН)

Західна Україна

Інформує: Shpalta.media