Директор Кельменецького професійного ліцею Ярослав Чура
Фото pogliad.ua
A
A
A
У Кельменецькому професійному ліцеї понад 40 років готують фахівців робітничих професій
З якогось моменту престижність професійно-технічної освіти трохи упала. Багато батьків, які горбилися у наймах за кордоном, будь-що прагнули дати своїм нащадкам вищу освіту. Виділяли кошти на контрактну форму навчання, спонсорували повний курс аж до здобуття нащадком рівня спеціаліста чи магістра. Однак, як свідчить статистика, працевлаштовувалися за фахом одиниці. Решта вимушена чіплятися за будь-яку справу – торгувати на ринках, прислуговувати офіціантами, працювати на другорядних ролях в офісах. І лише професійно-технічна освіта, як і раніше, забезпечувала здобуття молодим професії відповідно до їхніх покликань, інтересів, здібностей, а також допрофесійну підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації.
У Чернівецькій області функціонують 16 навчальних закладів з підготовки фахівців робітничих професій
Кельменецький професійний ліцей – престижний навчальний заклад із понад 40-річною історією, позитивним іміджем, добрими традиціями. Там готують кваліфікованих, конкурентоздатних робітників з гідним рівнем професійних знань, умінь і навичок. Для цього у ліцеї створено належні умови: навчальні кабінети, зручні майстерні виробничого навчання та лабораторії, бібліотека, актова та спортивна зала, їдальня, гуртожиток.
Як сьогодні виживає професійно-технічна освіта? Чи вдається набирати учнів у групи для навчання, щоб не закрили навчальний заклад? З цих запитань і розпочалася наша розмова з директором Кельменецького професійного ліцею Ярославом ЧУРОЮ.
Навчальна база відстає від реальності
– Професійно-технічні училища – ліцеї – це навчальні заклади, де готують кваліфікованих робітників. Однак їх і далі принизливо називають «бурсами». Невже нічого не змінилося за цей час, пане Ярославе?
– Профтехосві́та допомагає практичним людям оволодіти знаннями, уміннями і навичками в обраній ними галузі професійної діяльності. Доки окремі випускники шкіл роками просиджують в аудиторіях вишів, інші за рік–два здобувають освіту і приносять у родини конкретні матеріальні ресурси, а декому взагалі щастить відкрити власну справу. Веду до того, що у суспільстві досить примарна уява про профтехосвіту. Випускники наших навчальних закладів, які успішно пройшли кваліфікаційну атестацію, отримють освітньо-кваліфікаційний рівень «кваліфікований робітник» з набутої професії відповідного розряду (категорії). Випускнику, який закінчив курс навчання в акредитованому вищому професійному училищі, центрі професійно-технічної освіти певного рівня акредитації, можуть надавати навіть освітньо-кваліфікаційний рівень «молодший спеціаліст». А це вже, погодьтеся, надійна платформа для наступних життєвих кроків.
Система професійно-технічної освіти останнім часом кардинально змінилася. З’явилися нові європейські стандарти, вимоги до випускників. Поступово надходить нова техніка. Хоча, якщо відверто, матеріально-технічна база відстає від вимог сьогодення. Елементарно бракує коштів на її оновлення.
– Яких професій нині навчають у Кельменецькому професійному ліцеї?
– Зараз суспільство живе в умовах ринкової економіки. Це колись професійно-технічна освіта роками культивувала одні й ті ж спеціальності, тепер же ми орієнтуємося на ринок професій. Наш Кельменецький регіон – переважно сільськогосподарський, тому навчальний заклад й орієнтується на професії, котрі потрібні у сільському господарстві – трактористи, зварювальники, слюсарі з ремонту сільськогосподарської техніки. Для дівчат відкриті спеціальності кухаря-кондитера та кравця. Вдалося придбати нові швейні машини, на яких ліцеїсти освоюють фах. Для них оновлюємо й зміцнюємо матеріально-технічну базу. Водночас довелося відмовитися від набору на професії «оператор комп’ютерного набору» та «перукар-модельєр». Просто не вдається набрати групи. Як бачимо, сам ринок підказує, які спеціальності нині потрібні у народному господарстві.
– Переважно багато випускників сільських шкіл через відсутність перспективи вдома їдуть у місто, а їхні батьки фінансують вступ і навчання у вишах. Як вам вдається вчорашніх школярів залучати на навчання у свій навчальний заклад?
– Способів у нашому арсеналі чимало. Наприклад, практикуємо виїзди мобільних груп в усі села району для профорієнтаційної роботи. Крім того, організовуємо «Ярмарки професій» через соціальні мережі. А ще щороку проводимо «День відкритих дверей» у ліцеї. На цей захід запрошуємо всіх охчих ознайомитися із навчальним закладом, умовами вступу і навчання. Батьки і діти мають змогу ознайомитися з професією, матеріально-технічною базою, нашими здобутками. Бо ліпше один раз побачити, ніж десять – почути.
Навчити – мало, головне – працевлаштувати
– Пане Ярославе, нині небагато підприємств пропонують роботу. Чи ведете облік, який відсоток ваших випускників працевлаштовується за обраним фахом?
– Безумовно, навчити професії це одне, а посприяти у працевлаштуванні – наше головне завдання. Звісно, облік працевлаштованих випускників після завершення навчання ми ведемо. Щороку аналізуємо. Можемо тішитися тим, що працевлаштування за професією становить 70-75 відсотків. Деякі наші випускники продовжують навчання у вищих навчальних закладах, юнаків призивають на службу до Збройних сил України, інші вчорашні ліцеїсти беруться до занять індивідуальною трудовою діяльністю. Адже у багатьох наших випускників батьки орендують селянські паї, робочі руки їм дуже потрібні. Тому вони відразу беруться за справу.
– Ваш ліцей готує фахівців винятково для Кельменеччини?
– Ми не обмежуємося суто Кельменеччиною. Приймаємо на навчання всіх охочих, які обрали для себе омріяний фах. Отже, серед здобувачів освіти є діти із Сокирянщини, Заставнівщини, Вижниччини. Після закінчення навчання повертаються додому і там уже реалізують набуті в нас знання.
– На початку нашої розмови ви нарікали на застарілу матеріально-технічну базу. Але ж сьогодні у більшості фермерських господарств є сучасна техніка. Як учні з нею ознайомлюються?
– Наш навчальний заклад уклав угоди на співпрацю з фермерськими господарствами, котрі мають на озброєнні сучасну техніку. Налагоджено добрі стосунки з приватним підприємством «Югро», яким керує Лілія Бортич. Наших ліцеїстів на виробничу практику бере підприємець Віталій Потерейко. Однак, мушу зізнатися, не всі підприємці й фермери охоче беруть на практику ліцеїстів, бо для них проблемою є оплата їхньої праці. Але є й позитивні приклади. Скажімо, вже кілька років поспіль наші дівчата-кухарки їздять на виробничу практику у селище Одеської області Затока. На базі відпочинку «Назбруччя» вони удосконалюють свою майстерність. А кравчині їздять практикуватися до обласного центру на швейне підприємство «Арніка».
– Знаю, раніше профтехосвіту фінансувала держава. Нині ці функції передали на місця…
– На жаль, повністю себе ми не можемо забезпечити. Так, ми обробляємо 35 гектарів землі, що належать ліцею. Вирощуємо врожаї, реалізуємо урожай. Та хотілося би більше. Ось ми їхали у Почаїв по обміну досвідом, то там за місцевим ліцеєм закріплено 200 гектарів поля. Тут уже можна розгорнутися. Доходи від виробничої діяльності деякими роками становили по 2 мільйони гривень, за дев’ять місяців нинішнього року вже заробили 1,5 мільйона. Наші кухарки-кондитери виготовляють випічку, реалізують її для викладачів та учнів. На районний ринок не виходили, бо все розходиться тут. А ось кравці шиють гарну постільну білизну, скатертини, фартухи, інші речі й реалізовують їх у торговій мережі селища.
На повному державному утриманні
– Пане Ярославе, мені розповідали, що у вашому ліцеї готують фахівців і на платній основі…
– Є таке. За контрактною формою навчання здобували спеціальність 78 осіб. Здебільшого, це трактористи. Одну групу вже випустили, другу набираємо. Оплата за шість місяців навчання – 3-3,5 тисячі гривень. Попри це, діти, котрі є на державній формі навчання, – перебувають на повному державному триманні. Забезпечені безоплатними місцями в гуртожитку, харчуванням. Одягом і підручниками – лише діти-сироти. При цьому, вони ще й стипендію
одержують. Академічна стипендія становить 490 гривень, соціальна для дітей із малозабезпечених родин – 450, для відмінників навчання – 713, діти-інваліди одержують 735 гривень. Сиротам до 18 років належить 3765 гривень. Знаю, що ці цифри переглядатимуть, і академічна стипендія, наприклад, має зрости до 1250 гривень.
– Насамкінець, пане Ярославе, зізнайтеся, чи потрібне сьогодні професійно-технічне навчання?
– Звичайно, потрібне. Адже потреба у робітничих кадрах чимала. Скажу вам, мабуть, парадоксальну річ. Ось ті юристи, які закінчили виші, не змогли тут працевлаштуватися, то поїхали на заробітки за кордон. Відтак повертаються з тієї ж таки Польщі чи Чехії й звертаються до нас, щоб повчитися й одержати посвідчення зварювальника. В сільському господарстві дуже потрібні робочі руки – трактористів, зварювальників, ремонтників сільськогосподарської техніки. Та й у державі розуміють необхідність професійно-технічної освіти. Позитивом є вже те, що на Буковині збережено мережу професійно-технічних училищ. В області діють 16 навчальних закладів, де готують фахівців робітничих професій: сільськогосподарських п’ять – Глибоцький, Заставнівський, Ставчанський, Кельменецький та Сокирянський. На рівні держави до кінця року чекаємо прийняття Закону про професійну освіту, що дасть новий поштовх у справі підготовки робітничих професій.
Анатолій ІСАК
Новини Чернівецької області