130 токів тому буковинці пізнали Канаду

Та пригадаймо, коли ж розпочалися перші еміграційні процеси в Україні і Буковині зокрема. Згідно з дослідженнями, першим українцем, який ступив на американський берег, був Іван Богдан з Коломиї. І було це далекого 1608 року. Також 1820 року перші українці висадились в Австралії. А були це – Михайло Гриб та Іван Кузенко зі Львівщини. Сім’я Морозевичів з Городенки 1872 року першою підкорює Уругвай. Через п’ять років зафіксовано масовий приплив емігрантів з Галіції, Буковини та Закарпаття до промислових районів США.

У декількох інформаційних пам’ятках зафіксовано вихідця із Борівців Василя Волянського – молодого священника, який згодом очолив католицьку церкву США. Про ще одного нашого земляка Івана Палагнюка, шахтаря з Пенсільванії, стало відомо лише наприкінці 90-х років минулого століття, коли один з його чотирьох синів – знаний голлівудський актор і режисер Джек Паланс відмовився від російської нагороди, гордо заявивши на рідній українській мові, що він українець і нічого спільного з російською не має і не хоче мати. В інтернет-мережі можна знайти відеоролик, де Володимир Палагнюк (це його українське ім’я і прізвище) гордо покидає російське збіговисько, а з ним і його друзі – відомі всьому світові голлівудські зірки – Шерон Стоун, Джулія Робертс, Алек Болдуїн, Джек Річен та інші. Коментарі тут, як кажуть, зайві…

Відомо і про перших вихідців з Ошихлібів, що теж прижились у Сполучених Штатах Америки. Це – брати Василь та Іван Мариновичі. Один із них зумів отримати юридичну освіту і до виходу на пенсію отримав високий чин в Генеральній прокуратурі США.

Максим Лупул, селянин з Ошихлібів, заробітчанин в Аргентині 1897-1905рр.

1897 роком подано 12 прізвищ українських емігрантів, які прибули до Аргентини. Серед них – Максим Лупул, селянин із Ошихлібів. Щоправда, він заробивши грошей,  1905 року повернувся додому та прожив довге життя. А ось ще двоє братів із знаменитої родини Мариновичів прожили у цій далекій латиноамериканській країні. Це – Ілля та Петро Миколайовичі. Перший з них став лідером профспілкового руху і його навіть висували кандидатом у президенти Аргентини. Та життя його завершилося трагічно – його вбила місцева мафія.

Достеменно невідомо коли, але до Бразилії свого часу емігрувала Ярина Мойса зі своїм чоловіком Іваном Шпаюком із Шипинців. Вона народилась 7 липня 1847 року в Ошихлібах і доводилася тіткою батьковому дідусеві Йосипу Мойсі.

А ось у Канаді, де українців за останні 100 років нараховують найбільше (до 1,5 мільйона осіб), зафіксовано відразу дві дати про перших наших емігрантів, по-їхньому – піонерів. За даними канадійської «Вікіпедії», 6 вересня 1891 року з пароплава «Орегон» у місті Галіфакс, на берег зійшли Іван Пилипів та Василь Ілиняк, яких було зафіксовано у Монреалі як перших емігрантів з України. Далі було місто Вінніпег і місце їхнього проживання під Едмонтоном.

Саме на це посилаються наші відомі дослідники цього історичного напрямку – брати Капранови, Вахтанг Кіпіані, Володимир Лук’янюк і насамперед – професори-історики з Івано-Франківська Микола Рошко та Ігор Пилипів. Вони родом з Небилова, що за Калушем. З того самого села, звідки і згадані емігранти.

А ось вже через день – 7 вересня 1891 року міграційна служба Канади реєструє Василя Єленюка, який прибув з буковинських Вашківців на іншому пароплаві «Трієст». Його теж називають першим і теж піонером. І саме його обличчя відтворено на ювілейній монеті (медалі), яку викарбувала держава Канада до 100-річчя цієї історичної дати – саме 7 вересня 1991 року.

Василь Єленюк, буковинець з Вашківців

Варто зауважити, що галичанин Ілиняк та буковинець Єленюк це зовсім різні чоловіки. І на монеті навіть без лупи помітно, що там викарбувано обличчя буковинця.

З «Вікіпедії» також дізнаємося, шо Єленюк народився 1859 року, а Ілиняк – через пять років, 1864-го. Перший прибув до Канади з братом Михайлом, про якого потім згадують як про мера (1906 року), про другого, разом  з братом Петром, які були простими фермери, але досить успішними.

Варто відзначити, що у столиці провінції Альберта Едмонтоні є два пам’ятники сім’ї першого українця і саме Василю Єленюку. Є також пам’ятник Пилипіву та Ілиняку, але вже e рідному Небилові, на Івано-Франківщині. Цілком зрозуміло, що це земляки потурбувались про увіковічнення пам’яті своїх непересічних односельців.

Без сумніву, що і Єленюк, і Ілиняк пройшли одним шляхом e Канаді – Галіфакс – Монреаль – Вінніпег (Манітоба), а потім, як і всі емігранти, осіли в Альберті, а саме – в Едні та Чіпмані. По-різному звучали їхні прізвища на англійській мові й це збивало з правильного шляху під час їхньої ідентифікації різними дослідниками. Та автор і дослідник Ней Маршал у своїй книзі «Пригоди українських емігрантів у Канаді» зробив це. І звичайно, той чиновник в уряді, що визнав першим емігрантом буковинця Єленюка. Може тут виникнути запитанням – чому? Скоріше, тому, що останній був довгожителем (помер 1956 року) і з братом (який був мером Чіпмана) проявили себе як творці держави.

Василь Ілиняк, галичанин з Небилова, що під Калушем

1947 року уряд Канади ухвалив з цього питання відповідне рішення. Звичайно, що само собою це не могло статись. І відповідь я знайшов у документі, який є в Музеї української діаспори в Едмонтоні, столиці провінції Альберта. Автором тієї історичної ухвали був сенатор парламенту Канади від консервативно-ліберальної партії Джон Гнатишин, батько якого Михайло на запрошення свого сусіда Єленюка перебрався за океан наприкінці ХІХ століття. Принагідно нагадаємо, що потім син Гнатишина Рамон, посів високий владний пост – у 1990-1995 роках був генерал-губернатором Канади (це – як президент країни). Тож до випуску ювілейної монети, де зображений буковинець Єленюк, причетний вже він.

1994 року мені вдалося придбати ту пам’ятну монету в музеї в Канаді. Нині, на відзначення 130-річчя історичної дати, 30-річчя Незалежності України і те, що ця монета є безцінною для всіх українців, передаю її на зберігання до Чернівецького обласного краєзнавчого музею. Також у музеї займе своє місце ще одна монета – «100 років Вінніпегу, 1874-1974», яку мені подарував покійний бабусин брат Андронатій Бойда. Усі свої роки в Канаді він прожив у цьому місті, але похований у рідних Ошихлібах.

Брати Левонтій та Андронатій Бойда, Канада, Альберта, Ту гілс, 1925р.

Думаю, що цікавим матеріалом в освоєнні далекої Канади першими буковинцями буде і книга Річарда Дутки «Від Ошихлібів до Канади», де описано всі тяготи і злидні початкового проживання емігрантів в умовах суворого зимового клімату, бездоріжжя та бідності ще одного бабусиного брата Левонтія та сестер Марії й Олександри.

Недавно надійшло у продаж оновлене видання «Буковина, її сучасне і минуле» (Квітковський, Бриндзан, Жуковський). У ньому теж згадують прізвища перших буковинців-емігрантів до Америки, Австралії, Канади та Європи. І хоч там є дані за 1956 рік, вони цікаві й багато чого проясняють.

Наприклад, за висновком професора Ореста Старчука з Едмонтонського університету, першим емігрантом до Канади з Кіцманщини був Софроній Мандрик з Шипинців, який прибув туди 1896 року і заснував колонію Шипинці, недалеко від містечка Смокі Лейк. А до цього два роки працював у США, але для проживання все-таки обрав Канаду.

Також згадаю про відкриття, яке я зробив для Юрія Басараби, успішного підприємця в Ошихлібах, мешканця села Стецеви, що між Снятином та Городенкою. Михайло Басараба, рідний брат його прадіда Івана, який теж емігрував до США серед перших західняків-українців і осів у штаті Північна Дакота, найбільш аграрному штаті цієї країни. Сьогодні там під містечком Кієфф живе і працює нащадок у четвертому поколінні Дональд Басараба, успішний фермер, який вирощує нетелей і зернові культури. А фермер Юрій Басараба вирощує птицю в Ошихлібах і планує найближчим часом здійснити візит до свого далекого родича у США.

Василь Мойса, корінний буковинець, генерал-хорунжий Українського  козацтва