Або стара казка на новий лад Водії вже майже звикли їздити дорогами Буковини немов за щось отримали покарання.
То горб, то яма, то калабаня.
Після дощів — узагалі катастрофа.
Можна так гепнутися у вибоїну під калюжею, що не тільки колеса загубиш, але і власних зубів не знайдеш.
Цьогорічне літо нас не тільки шокує, але вже виводить із зони звичного передбачуваного комфорту. Але, як з’ясувалося, не всім така погода заважає жити.
Декому — навпаки…
Оце їду я сьогодні до обласного центру з великим сподіванням, що на вулицях міста тихо і спокійно.
Дощ, бо пройшов не на жарт та ще й трубу прорвало.
Баюр таких, що кагатувати треба.
Аж раптом ніби до казки “Золотий ключик” потрапляю.
Велетенські грейдери та автокатки в районі вул. М. Тореза, 33а напружено, але водночас швидесенько у ями закидають асфальт. Поспішають, бідолашні. Ніби у шию їх хтось підганяє.
Усе б нічого. Навіть добре було б, якби (о жах!) асфальт не скидали прямо у калабаню. “Нова технологія” ремонту зруйнованої дороги викликала в одних водіїв ступор, а в інших — вибух сміху.
У мене ж питання: “Звідкіля грошенята взялися?
Невже впливовий Базиліо, який під час останніх місцевих виборів переконував чернівчан у самодостатності, відрядив дорожню службу “закопати мільйони у багно”?” Запевняв же, що красти не буде?!
Але ж, як відомо, багато грошей не буває, а в буковинську торбу влізе задосить.
Обранець виявся господарем свого слова — хотів слово дав, схотів — забрав. Залишається і при посаді, і з грішми у торбі. А ми — з довгим носом.
Та до яких же пір ми всі будемо Буратінами, за довгими носами яких не видно брехні, крадіжок та насмішок горе-обранців.
Допоки ми будемо вірити казкарям про нові технології холодної кладки асфальту та підготовки до якісного ремонту?
Може потрібно зняти нам кайдани та почати вже гнати у три шия цих казкових героїв?
Бо інакше щасливої розв’язки нам не прочитати.