Христина разом зі своїми «тілоохоронцями» – братами Павлом та Олександром
Фото надано Х. Клебак
A
A
A
Бухгалтерка за фахом на дозвіллі малює, співає та складає патріотичні вірші
У гостях «Погляду» – молода і перспективна, яскрава і талановита Христина Клебак. 22-річна чернівчанка зараз активно трудиться у стінах ЧОДА на посаді бухгалтера. Щодня, оперуючи мовою сухих цифр, дівчина не забуває про розвиток і вдосконалення творчих задатків. Після насичених робочих буднів удома вона – художниця, співачка і поетеса. На її художніх полотнах олійним живописом розквітають квіти, з’являються милі тваринки, або портрети рідних, друзів чи знайомих. А коли є бажання і нагода, то з рідними братами може влаштувати справжні концерти.
– Я народилася у Чернівцях, маю двох братів, – розповідає про себе Христина. – З Павлом ми двійнята, завжди були за однією партою у школі та інституті (усміхається, – авт.). А Сашко – це наш молодший брат. Оскільки батьки змалку прищеплювали любов до творчості, то природно, що кожен з нас закінчив музичну школу (клас фортепіано). Правда, Павло ще опанував гру на гітарі, тоді як я із Сашком додатково закінчили художню школу.
Навчання у Художній школі Христина завершила з відзнакою – червоним дипломом. Одночасно із виконанням шкільних завдань вона встигала не лише малювати, але й брати участь у різних конкурсах та спільних виставках. 2011 року дівчина здобула грамоту у номінації «Графіка» за участь у художньому конкурсі «Вернісаж робітничих професій». Потім було ще чимало дипломів, подяк та похвальних грамот від управління культури ЧОДА та Художньої школи.
Коли з братом-близнюком «штурмували» музичну школу та відповідні конкурси, то також не залишилися без уваги професіоналів. Одна з їхніх спільних відзнак на фестивалі юнацької творчості «Чисті роси» серед вищих навчальних закладів – грамота департаменту освіти і науки ЧОДА. Тоді вони виступали дуетом у ролі студентів Чернівецького державного комерційного технікуму.
– Глядачам завжди подобалися наші з Павлом виступи, особливо коли вони дізнавалися, що ми брат і сестра. Співали про Україну, виконували композицію про маму… Здебільшого, наші виступи відбувалися у технікумі під час свят та концертів. Наші голоси гармонійно доповнюються: у мене жіночий низький голос, у брата – вищий чоловічий. Ми підбирали пісні так, щоб все добре звучало, – каже чернівчанка.
Незважаючи на те, що за своєю природою Клебаки-молодші – творчі особистості, свій професійний шлях вони успішно пов’язали із… бухгалтерією.
– 2014 року з братом вступили у Чернівецький державний комерційний технікум, на спеціальність «Бухгалтерський облік». Ми разом вирішували, куди вступати. Спершу хотіли щось творче, але потім зрозуміли, що треба буде якось жити і пішли на бухгалтера. Згодом продовжили навчання у Чернівецькому торговельно-економічному інституті (ЧТЕІ КНТЕУ), здобуваючи спеціальність «Облік і оподаткування».
– Христино, де вже встигли попрацювати?
– З 2017 по 2020 рік працювала в «Ощадбанку», а з 2020-го – є бухгалтером у департаменті освіти і науки Чернівецької ОДА. І все-таки знаходжу час для творчості.
– Що для Вас творчість?
– Любов до творчості прищепили батьки з раннього дитинства. Скільки себе пам’ятаю, любила малювати. Мама розповідала, що пообмальовувала всі шпалери в кімнатах. Щодо музики, то вона більше подобалася батькам, це вже потім ми з братами її полюбили (усміхається, – авт.). А малювати і писати вірші – це якось саме прийшло.
Загалом, для мене творчість – це спосіб висловити свої почуття, переключитись.
– Як вдається поєднувати роботу із сухими цифрами і мистецтво творити?
– Мені дуже подобається поєднувати те, що здається непоєднуваним. Бо коли приходиш після роботи і був якийсь напружений день чи надто багато цифр, то сідаєш і малюєш, або щось пишеш. Це розслаблює і наповнює, ти переключаєшся, з’являються класні відчуття. Тож недаремно кажуть: «зміна діяльності – також відпочинок» (усміхається, – авт.).
– Багато людей пишуть вірші у стіл, мовляв, Шевченко народжується раз на тисячоліття. Які у Вас думки з цього приводу і що спонукає заявити про себе світові?
– Я люблю своє місто і країну, і для мене важливо, щоб про наших поетів дізнавались не після смерті, а щоб активно розвивалась наша сучасна молодіжна актуальна творчість. Щоб у сучасній молоді і дітях виховувалась любов до свого й патріотизм.
– Розкажіть трохи про своїх батьків, на кого більше схожі?
– Мого батька звуть Олександр. Він за фахом – майстер з ремонту годинників. А мама – Людмила. Вона родом із Заставнівського району, село Репужинці. Переїхала до Чернівців на навчання, у 15 років. За освітою є технологом швейного виробництва. Як на мене, я більше на маму схожа творчим підходом до всього, вона також з дитинства співала. А зараз мама ще й чудово вишиває, мені та братам виготовила неймовірні вишиванки. Любов до вишивки прищепила мамі бабуся, її оселя завжди була ошатно прикрашена власними виробами – ясики, серветки, рушники, простирадла. Звичайно, вишиті сорочки теж були в її гардеробі. До речі, у нашій родині збереглася майже 100-річна вишиванка від прабабусі. Я пишаюсь тим, що у нашій сім’ї продовжують вишивати, я пишаюсь тим, що я – Українка.
Найкраща окраса чернівчанок – вишиванки. Фото надано Х. Клебак
– З якого віку вірші стали невід’ємним атрибутом Вашої творчості?
– З технікуму. До того щось пробувала, але не дуже виходило. Проте перша нагода заявити про себе з’явилася з ініціативи вчительки на уроці літератури. Вона між іншим запитала: «Може, хтось вірші пише?». Я відгукнулася, вийшла і продекламувала свій вірш. Вона мене тоді похвалила. А одногрупники казали: «Нічого собі, ти ще й вірші пишеш…».
– Як зараз реалізовуєтеся в написанні картин?
– Удома малюю. Найбільше подобається писати олією на полотні. Тварини, портрети, квіти… На продаж не пишу, а для подарунка – так.
– Про що хочете розповісти світові своєю творчістю та життям?
– Наприклад, коли пишу вірші, мені дуже подобається зосереджувати увагу на красі та настроях нашого міста. Я б хотіла, щоб воно розвивалося, щоб сучасну творчість підтримували, щоб наші люди не забували, яке красиве наше місто і як нам пощастило тут жити. Тому більшість моїх віршів патріотичні, менше – романтичних.
– Що (чи хто) врятує Україну? Чи бачите рішення проблем нашої держави сьогодні?
– Україну врятує молодь. Я бачу, що в людях є величезний потенціал. Наші люди дуже розумні, гарні і творчі, і нам треба у цьому розвиватися, ми того варті.
– Про що мрієте?
– Мої мрії сьогодні – вишити сорочку, організувати персональну виставку картин, видати свою збірку (уже маю відповідну кількість віршів) і щоб наше місто розвивалося, ставало кращим.
Спілкувалася Ольга ШУПЕНЯ
Віршові рядки Христини Клебак про Чернівці та Україну
Знайди мене
Знайди мене в закаулку вулиць,
Відчуй аромат і присмак весни,
Що просто примушує посміхнутись,
Нагадує теплі, приємні сни.
Знайди мене в яскравих вітринах,
Прислухайся, поруч органний зал,
Там музика, повна надії лине,
Веде тебе у світ незвичнИх октав.
Побудь ще хоч мить у тій атмосфері,
І закарбуй у пам’яті той момент,
Коли відчинили тобі свої двері,
Місто менУетів і сонЕт.
Місто етЮдів симфОній клАвіш,
Місто художників, місто митців,
Місто, де завжди чекають радо,
Тож приїжджайте до ЧЕРНІВЦІВ!
Поміж крученими балкончиками
Поміж крУченими балкончиками,
Поміж вИкладених вуличок,
Не курсують потяги із вагончиками,
Там торгують запашними бУлочками.
Там провулки пахнуть кавою,
Там гуляють пари закохані,
Там стоїть музикант з гітарою,
Співає пісні іноземними мовами.
І ми, знаєте, раді будемо,
Щоб ви побачили чУда оці,
Тож чекаємо вас із радістю,
В місті під назвою Чернівці!
Моя Україна
Це країна, де я народилась,
Це країна, в якій я живу,
Тут завждИ пісня рІками лИлась,
Тут я зАвжди утіху знайду.
Це Дніпро рікА, гори Карпати,
Це ліси рясні, ситі поля.
Буду завжди тебе пам’ятати
Україно, кохана моя!
Знаю, зараз біда настала,
Війна стрАшна збирає життя,
Та Бог з нами, й ми разом – це сила!
Тож упевнено йдем в майбуття!
Це країна, де я народилась,
Це країна, в якій я живу,
Тут завждИ пісня рІками лИлась,
Тут я зАвжди утіху знайду.
Кава
Дощ. Вітер. Холодно. Промок страшенно.
Заходжу у вівторок у кафе.
Еспрессо-допіо, яку я п’ю щоденно,
ПрошУ принести мені вже.
Спішу. ЗарАзом прочитаю справу,
Бо зустріч то, призначена на п’ять,
Пункт перший…другий…- ось, це ваша кава,
П’ю… раптом зерна хрумкотять!
Що за сюрприз? Я зараз їм влаштую!
Залили в незмолОті кип’яток?!?!
Офіціант! (я їх там нагодую!)
І раптом… підбігає ангелок!
-Так пане, що вам? запитала,
І усмішка, що з розуму звела
– Чудова кава, дякую ласкаво!
(І враз у серці вЕсна зацвіла)…
І ось до тої знов іду кав’ярні,
Із квітами й частим серцебиттям,
Нехай хрустить та кава регулярно,
Лиш тільки б ТИ її мені несла…
Олійний живопис Христини Клебак
Новини Чернівецької області