Голова Асоціації сільськогосподарських товаровиробників області Лілія Бортич
Фото надано Л. Бортич
A
A
A
Поняття «чоловічий» і «жіночий» бізнес – штучне, для заняття ним потрібні бажання і воля
У це важко повірити, та Україна займає друге місце в Європі за числом жінок серед керівників і підприємців. Попри це, очолюють вищі державні посади та домінують у бізнесі більшості секторів економіки, як і досі, чоловіки. Жінки, здебільшого, керують у готельному бізнесі, громадському харчуванні, охороні здоров’я, соціальній сфері, а найбільше – в освіті та салонах краси.
Однак трапляються винятки, коли жінки успішно ведуть справи у, здавалося би, «чоловічому» бізнесі – аграрному. Серед них – директорка ПП «Югро», голова Асоціації сільськогосподарських товаровиробників Чернівецької області Лілія БОРТИЧ.
Про причини недостатньої ділової активності жінок, їхні спроби довести здатність ефективно управляти будь-якими сферами народного господарства, гендерну рівність і нерівність наша нинішня розмова з цією непересічною особистістю, котра доклала неабияких зусиль для свого становлення і власним прикладом запалює представниць прекрасної статі до самореалізації.
Україна поки що не подолала патріархальних упереджень, тому жінки у бізнесі почуваються не дуже упевнено
Не витримують жорстких умов
– Підприємництво, зокрема малий бізнес, поповнюється жінками майже цілковито завдяки торговельній сфері. Їм нерідко бракує стартового капіталу, зв’язків в ешелонах влади – всього того, що є у чоловіків, які розпочинають бізнес. Ваша думка з цього приводу, пані Ліліє?
– В Україні чимало жінок з високою кваліфікацією, знанням мов, орієнтовані на роботу з міжнародним бізнесом. Однак вони задовольняються не першими, а другими ролями на фірмах – трудяться консультантами, референтами, економістами. Можу пояснити цей феномен традиційною монополією чоловіків у діловому світі. Звісно, є жінки, котрі ризикнули створити власне підприємство, як водиться, у сфері побутових послуг. Але за рік-два чимало з них відходять від справ, не витримавши жорстких умов праці, непрозорості, кримінальності, корупції, що досі панують в економічній сфері. Тому насмілюся зазначити, що на сучасному ринку праці все-таки існує певний гендерний дисбаланс, який проявляється у нерівному представництві жінок на керівних посадах, в їхній концентрації в найменш престижних галузях економіки і сферах діяльності, нарешті, у значно нижчій, ніж у чоловіків, оплаті праці в усіх без винятку галузях, навіть таких, що традиційно вважаються «жіночими» і де жінки складають переважну частку працівників.
– Чи розрізняєте ви особисто поняття «чоловічий» і «жіночий» бізнес?
– Звісно, фізіологічна різниця між чоловіком і жінкою є. Фізично важку працю виконують чоловіки, бо жінкам такі навантаження не під силу. Однак переважна частка інтелектуальної праці нам до снаги. За радянської доби не було норми у законодавстві, яка б дискримінувала роль жінки у суспільстві. Попри це, чоловіки завжди досягали більшого. На це є дві причини. Перша. Історично так склалося, що жінка, крім своєї кар’єри, мусила брати на плечі тягар домашнього господарства. Вона, крім робочого часу, повертається до родини і 40 годин на тиждень, а це точно підраховано, витрачає на домашні клопоти: прибирання, догляд за дитиною, допомога у підготовці домашніх завдань, походи до крамниць. Тому вона не може повністю присвятити себе кар’єрі. Тут чоловіки мають усвідомити, що ми рівні, що слід розподіляти домашні справи порівну. Дати можливість жінці займатися кар’єрою. У них має бути право вибору. Хоча, переконана, у нашому ХХІ столітті варто говорити не про гендер, а про роль особистості. Бо незалежно від того, чоловік ти чи жінка, маєш право розвиватися як особистість. І ставлення у роботі та суспільному житті має розвиватися до тебе, як до особистості. Я, мабуть, приклад такого ставлення. Що ж стосується різниці «чоловічий-жіночий», то представниці прекрасної статі можуть реалізувати себе у будь-якому бізнесі. Для цього потрібне її прагнення та підтримка оточення.
Дискримінації на законодавчому рівні немає
– Чи вбачаєте нині дискримінацію жінок в Україні при влаштуванні на роботу та кар’єрному рості?
– Дискримінації на законодавчому рівні не бачу, та вона прослідковується у суспільному житті, побуті. Побутує думка, що у нас жінка має сумлінно виконувати службові обов’язки на роботі, а те, що відбувається у позаурочний час вдома, – то її проблеми. Чоловіки дискримінують жінок уже в тому, що не задумуються над тим, що домашню роботу треба ділити порівну. Власне, вони повинні мати аналогічну відповідальність за домашній побут.
– На вашу думку, пані Ліліє, гендерний дисбаланс більше проявляється у приватному бізнесі чи в державно-управлінській сфері?
– Гадаю, що і в першому, і в другому випадках є певна рівність. В управлінській сфері й приватному бізнесі проблеми одні й ті ж. Жінки не просуваються кар’єрною драбиною не тому, що вони слабші, а через дві складові. Їм фізично не залишається часу для повної реалізації. Наприклад, у нашій країні у декретну відпуску по догляду за дитиною йдуть винятково жінки. А в деяких розвинених країнах цей непростий період вони ділять з чоловіками. Частину декретної відпустки з малюком сидить мама, іншу – тато. Два дні у тиждень вона може працювати, три дні – її чоловік. Ось тут рівноправність. Але у нас є приклади, коли жінка стала генеральним прокурором країни, головою облдержадміністрації, головою територіальних громад, головним лікарем, директором школи… У бізнесі теж є чимало керівників, але не стільки, як хотілося б. Є чимало депутаток у радах. Бо встановлена квота – 40 відсотків від депутатського корпусу мають бути жінки. Ось тут, вважаю, є гендерна нерівність. Але якщо поглянути чисто формально, я б не ділила тут на чоловіків і жінок. Що квота дала? Дозволила жінкам зайнятися політикою. Більшість з них лідери за своїм характером. Хто працює у школі? Жінки. Хто найактивніші люди у селі? Жінки. Тому що вони не байдужі, не живуть тільки нинішнім днем. Бо хочуть кращого життя для своїх дітей. Тому їм варто тільки дати поштовх для реалізації. Дати можливість повірити у свої сили. Й усвідомити, що вони теж можуть змінити це життя на краще.
– Що підштовхує українських жінок займатися аграрним бізнесом? Чи відчуваєте ви особисто якусь зверхність від чоловіків-аграріїв?
– Деяку зверхність від них насправді відчувала на самому початку, коли взялася 2006-го обробляти землі у Кельменецькому районі. Була новачком, слабо розбиралася в культурах і зовсім – у сівозміні. Довелося багато чого вчитися. Відтоді багато знань інвестувала сама в себе. Тепер і до мене чоловіки звертаються за порадами, досвідом. Зараз я голова Асоціації сільськогосподарських товаровиробників Чернівецької області, керівник аграрного бізнесу, депутат обласної ради і уже два скликання голова фракції Аграрної партії в представницькому органі краю. У фракції всі чоловіки, але ніколи не відчувала другосортності, зверхності від них. Тому що поважаю себе і завжди вимагаю такої ж поваги до моєї персони з їхнього боку. Бо зараз вважаю себе професіоналом у справі, котрою займаюся.
А що підштовхує? У кожного своя історія. Я часто спілкуюся в Аграрному союзі з жінками-керівниками. Мені взагалі здається, що аграрний бізнес – це про нас. Тому що жінки прагнуть зробити добро своїй родині, селу, району. Кому ж як не жінкам вирощувати хліб, пекти його і подавати на стіл. Я особисто погодилася на роботу в аграрному секторі на тимчасовій основі, та так склалося, що це стало справою життя. І нині вже не уявляю себе без землі, вирощування хліба.
– Депутатська робота забирає багато часу. Чи не впливає це на бізнес?
– Коли береш відповідальність на себе, по-іншому вже не можеш. Бувають періоди, коли три дні займаєшся громадською роботою, решту тижня – бізнесом. Але я навчилася делегувати повноваження підлеглим. Вони досі не підводили мене, а я зосереджуюся на громадській роботі. Це моє кредо – якщо вже взялася за справу, то маю довести її до позитивного вирішення.
Краще дати вудочку, ніж рибу
– Чи є нині у державі програми для жінок, які б стимулювали до занять бізнесом?
– Таких програм багато. Нещодавно за підтримки USAID відбулося бізнес-навчання 100 представниць зі всієї України у так званій «Зимовій школі». Програма називається «Українська продовольча долина», а розробили її провідні експерти у цій сфері. Мені пощастило виступати спікером на навчаннях, оскільки маю відповідну освіту – закінчила Києво-Могилянську бізнес-школу. Здобуті знання та досвід дедалі сильніше переконують мене, що перспективніше людину необхідно навчити вудити рибу, а не дарувати її їй. Що може робити держава і що пропонують грантові організації? Вони дають можливість вкладати гроші в якісну бізнес-освіту і давати жінкам доступ до неї. Бо коли жінки отримують досвід, освіту – вони починають вірити у себе і займатися власним бізнесом.
Анатолій ІСАК
Новини Чернівецької області