Юлія Андрущак: Держава повинна допомагати малому бізнесу

Кельменеччина не може похвалитися великими та навіть середніми промисловими підприємствами. Єдине бюджетоутворююче промислове підприємство – цукровий завод – довели до банкрутства й безжально порізали з десяток років тому на брухт. Хоча знаючі фахівці стверджували, що обладнання й технологія виробництва солодкого продукту на ньому була найсучасніша, порівняно з іншими трьома цукроварнями, що діяли в краї.

Сподівання були на малий бізнес. І він справді почав розвиватися на розломі тисячоліть, коли вдалося стримати інфляцію та падіння курсу національної валюти. Тоді, до прикладу, в Кельменецькому районі офіційно працювали аж сім приватних пекарень, які забезпечували Придністров’я свіжими хлібобулочними виробами. Лише 20 видів хліба та хлібобулочних виробів випікала приватна підприємниця Юлія Андрущак. З часом через різні причини практично всі підприємці, окрім неї, згорнули свою діяльність. Попри шалену конкуренцію, вона залишається на плаву.

Як це вдається? В чому секрет стабільності? З цих запитань розпочалася наша розмова із володарем відзнаки «Кращий роботодавець року» Юлією Андрущак (на фото).

Формат мініпекарні видався вдалим

– Знаю, пані Юліє, що ви за фахом музичний працівник, ваш чоловік Василь Іванович був директором районної музичної школи. Що спонукало залишити цю справу й зайнятися підприємництвом?

– Побутує вислів: «У цьому житті треба все спробувати». Так і в нашому випадку. Був час, коли освітянам на кілька місяців затримували виплату зарплатні, або ж видавали її товарами широкого споживання. Порадившись у родині, вирішили зайнятися підприємництвом. Постало питання – чим саме? «Човниковий» бізнес не приваблював нас. Початкового капіталу на відкриття чогось суттєвого не було. Обрали виготовлення кондитерських смаколиків та випікання хлібобулочних виробів. Що стало визначальним? По собі бачили, що нам якось уже приїлися звичні радянські види хліба – білий, Бородинський, батон… Нам та й багатьом нашим знайомим хотілося спробувати чогось новенького, наприклад, французьку булку чи здоровий дієтичний або зерновий хліб. Пригадайте, який попит тоді мали турецькі батони. Отож вирішили спробувати обладнати мініпекарню. Нам здалося, що такий формат найбільш підходить нам і не вимагає великих капіталовкладень. Спробували – вийшло. Це заохотило нас. Хоча працювати було непросто, адже на той час в районі вже пекли хліб чи не десяток пекарень. А ще ж хлібобулочні вироби привозили із сусідніх Сокирянщини, Хотинщини, Чернівців.

– Якось читав, що в Англії найбільш стабільними бізнесами вважають хлібопекарні та похоронні бюро. Бо торгову точку можна розмістити будь-де на ринку чи у дворі житлового масиву. Це дешевше, а покупцями можуть бути учні, старші люди, яким далеко до крамниць…

– Власне, на це ми й розраховували. Дещо вдавалося, на інше сил і засобів не вистачало. Але на ринках торгуємо, маємо невеличкий кіоск, де завжди тепла ще продукція. Він – на узбіччі інтенсивної траси, що веде з Сокирян до Чернівців, тому водії зупиняються, беруть у нас хліб, булки, пиріжки, кондитерські вироби. До речі, у нас широкий асортимент хлібобулочних виробів, що відповідає запитам споживачів. А ще можна замовити чай, каву, капучино. Тут же й поснідати чи пообідати. Ось так і виживаємо, а головне – люди мають офіційну роботу і весь пакет соціальних послуг.

– Випікання хлібобулочних виробів та їхня реалізація – єдиний вид вашої діяльності, чи розширили бізнес?

– Ні, ми не обмежилися тільки випіканням хліба, батонів та калачів, з часом налагодили виробництво фірмових пельменів, які мають високий попит. А ще за сприяння світлої пам’яті доброго господаря з Дністрівки Василя Телешмана облаштували при пекарні невеликий заклад громадського харчування, де теж створили кілька нових робочих місць.

– Ви вже двічі згадуєте про робочі місця, пані Юліє. Сьогодні знайти постійну роботу складно. Як вам вдається утримувати колектив?

– Був період, коли ми працевлаштували кілька десятків кельменчан. За це мене нагородили навіть відзнакою «Кращий роботодавець року». Разом із генеральним директором «Трембіти» Стеллою Станкевич ми їхали до столиці в Адміністрацію Президента, де нам Володимир Литвин вручив нагороди. Ситуація відтоді дещо змінилася. В нашому районі припинили діяльність майже всі пекарні. Та й пекарня «Колоска» раніше працювала цілодобово, а нині тільки в одну зміну. Пригадую періоди, коли випікали щодоби понад 4 тисячі буханців хлібобулочних виробів, зараз – до тисячі. Але намагаємося не звільняти людей, бо знаємо, як це залишитися без роботи й доходів. Люди цінують і бережуть робоче місце.

– Кажете, що приватні пекарні в районі припинили діяльність. Отже, зменшилася конкуренція?

– Я б не стверджувала так. Так, малі пекарні закрилися. Але хлібобулочні вироби на Кельменеччину поставляє Чернівецький хлібокомбінат, возять із Хмельниччини, Тернопільщини… Аби вистояти на ринку, намагаємося пекти якісну високосортну продукцію. При цьому встановлюємо нижчу ціну. А ви ж розумієте, що зараз для окремої категорії населення навіть 10-20 копійок багато важать. Це – перше. По-друге, чимало людей один раз уподобали наш хліб і вже роками не зраджують нам. 

– Скажіть кілька слів про рецепти. Ваші пекарі використовують традиційні чи власні, «домашні» рецепти?

– Тут у нас широкий спектр рецептів. Звісно, ми використовуємо рецепти, затверджені відповідними структурами. Але застосовуємо й часто «домашні» рецепти, індивідуальні. Колись у селі Бабин пекли калачі на весілля. Плели їх «гусочкою», «косичкою». Зверху виготовляли якісь прикраси. Так ось, ці особливості ми нині використовуємо. Більше таких калачів ніхто не робить. По-друге, хліб для зручності випікаємо у формі з двох половинок. Це дуже зручно для нарізання і є нашою фішкою.

– Нещодавно проїздом через Недобоївці зайшов у гіпермаркет «Добре». Побачив, що там печуть хліб і відразу продають. Хіба не приклад?

– Ми знаємо про це. Проте ми випередили їх, бо таку послугу надаємо вже з самого початку роботи на нинішньому місці. Ви можемо випікати будь-які вироби: з насінням соняшника, кунжуту, льону, горіхами арахісу, фундука, фруктами, овочами тощо. Ми вивчаємо попит, цікавимося у постійних споживачів їхніми запитами, а відтак і працюємо для них. Перелаштуватися на випуск нової продукції не важко. Головне – не упустити свого покупця. 

Українські парламентарії пішли назустріч підприємцям і на рік відстрочили введення касових апаратів

– Не другорядна річ – сировина. Де берете якісну продукцію?

– Сьогодні на ринку чимало пропозицій. Але не все вартує уваги. Ми чимало років співпрацюємо із сталими партнерами, котрі не підводять. Наприклад, користуємося винятково львівськими дріжджами, закваску використовуємо львівську, борошно тернопільське…

Їдальня працює «на винос»

– Ви починали підприємницьку діяльність у тісному приміщенні на вулиці Толбухіна. Зараз у вас нове місце і значні площі. Як зважилися на розширення?

– Перебралися сюди за сприяння Василя Телешмана. Разом викупили приміщення під їдальню для працівників пекарні. Він був нашим добрим партнером і, я б сказала, генератором ідей, за що йому вдячні. На жаль, вже кілька років його немає з нами, але нам дуже допомагає його дружина Євгенія Василівна. Ми на рівних продовжуємо справу, на яку благословив незабутній Василь Григорович.

– Через пандемію коронавірусу діяльність закладів громадського харчування обмежили. Як це вплинуло на вашу роботу?

– Ми облаштували їдальню винятково для своїх працівників. Але з часом її почали відвідувати сторонні, приїжджі. Один одному передавали, що тут смачно куховарять і недорого. Отож були дні, коли харчувалися до сотні людей. До речі, для роботи в ній теж створили нові робочі місця. Пандемія значно змінила ситуацію. Відвідувачів відчутно поменшало, проте не безлюдно. У нас є три зали й ми спроможні розмістити людей, дотримуючись санітарних норм. Однак, аби не втратити споживачів, організували послугу «на винос». Люди замовлять страви для проведення іменин, хрестин, поминок, інших оказій. Наші кухарки печуть, варять, тушать… Маємо транспорт, яким доставляємо замовлення до адресатів. Щоправда, вони щоразу зменшуються. Якщо донедавна нам замовляли продукти харчування для 50-60 людей, то останнім часом – для 10-15. Сподіваємося, що невдовзі ці обмеження відмінять і ми запрацюємо як і раніше.

Підприємців спонукають до протестів

– Люди протестували проти встановлення касових апаратів. Підтримуєте ці вимоги, пані Юліє?

Так. І ось чому. Восени депутати ухвалили в першому читанні два законопроєкти. Якщо вони набудуть чинності – підприємцям другої, третьої та четвертої групи оподаткування вже з 2021 року доведеться встановлювати касові апарати, а за невидачу покупцям фіскального чека – платити чималі штрафи. Але представники малого бізнесу вже називають ці нововведення вбивчими. Ці законопроєкти стосуватимуться торгівлі, інтернет-магазинів та сфери надання послуг із обігом коштів понад один мільйон гривень на рік і з найманими працівниками. На думку депутатів, це дасть змогу вивести малий бізнес «з тіні». Але це одна сторона медалі. Інша – як дрібні підприємці в селах будуть возити за собою касовий апарат, щоб фіксувати операції. Це – нонсенс. Держава повинна допомагати малому бізнесу, а не нищити його. Треба створювати такі умови, щоб люди хотіли працювати відкрито, а не вигадували «сірі» схеми.

Анатолій ІСАК

   
Новини Чернівецької області