«Собака – це маленька дитина»: кінологиня з Селятина про службу

Після школи дівчина вступила до Сторожинецького лісового коледжу на спеціальність «Лісове господарство». А після 3 роки працювала у Селятинському лісництві майстринею лісових культур.

Коли бачила знайомих у формі,  проходила повз прикордонний відділ, вирішила, що її покликання – бути прикордонницею. Тим паче, що професія кінолога її вабила з дитинства.

Коли Оксана проходила навчання, інші курсанти кепкували з неї, адже вона була такою тендітною, що собака був майже її росту, якщо вставав на задні лапи.

Та після того, як дівчина почала показувати хорошу роботу в парі з чотирилапим, хлопці перестали сміятися і почали сприймати серйозно.

«Спочатку у нас була теорія. Ми собак вигулювали, годували, звикали одне до одного. Бо у кожного собаки, як і в людини, свій характер. Потім перейшли до практики. Практика дуже сподобалася. Ми постійно були з собаками, нам розповідали, як їх учити. Собака, як і людина, деколи хотіла працювати, деколи не хотіла. Але за пів року у нас все вийшло», – каже вона.

Оксана розповідає, що напередодні навчання їй подарували 6-місячну вівчарку, яку вона назвала Рені. Дівчині дозволили взяти собаку з собою до кінологічного центру. Там вони разом здобували нові знання і професію.

Собака була дуже грайливою, завдяки чому було легко знайти з нею контакт і навчати командам. Аби тварина виконувала завдання, треба було багато з нею гратися і заохочувати смачненьким.

Оксана зізнається, що працювати в парі з собакою – відповідальна місія. Доглядати тварину потрібно наче малу дитину: робити щеплення, лікувати, якщо застудиться, годувати, гратися і любити.

«Ти відповідаєш не тільки за себе, а й за собаку. Бо на собаку так само, як і на людину, впливає погода, пори року, холод, спека. У спеку її не можна застосовувати, коли більше +21 градуса. Бо собака може отримати тепловий удар. Постійно в таку погоду ношу воду з собою як для себе, так і для собаки»,  – розповідає кінологиня.

Взимку, коли занадто холодно, Оксана залишає собаку «на підрозділі», і тоді чотирилапий працює в групі реагування.

З Рені Оксана працювала, допоки собака не пішла на заслужений відпочинок. Тому вже 3 місяці кінологиня має нову товаришку по службі – Ніку. Вона, як і Рені – розшукова вівчарка, яка спеціалізується на пошуку людей, на затриманнях, конвоюваннях.

Окрім професії кінологині, в Оксани є ще одна не менш відповідальна — професія мами. Дівчина виховує маленького синочка Матвійчика, якому два з половиною роки.

«Він уже звик. Хоча на початку, коли одягала форму, він кричав: «Мамо, знімай форму!» Не подобалося йому. Я кажу: «Матвійко, мама йде на кордон, дядів ловити». Він так серйозно слухав, спочатку плакав. А тепер, коли запитують, де мама, він каже: «На доні», – зауважує вона.

Оксана зізнається, що з собакою відчуває себе у безпеці під час несення служби. Адже чотирилапий захистить і попередить про небезпеку.  

Західна Україна