У школі створили музей старообрядництва та колекціонують знахідки розкопок давніх поселень.
У старообрядницькому селі Грубна, що на Сокирянщині у школі створили музей з усіма пожитками, якими люди користувалися декілька століть тому. Тут налічують понад сто експонатів, серед них предмети селянського побуту: меблі, зразки одягу, посуду, знаряддя праці, килими, рушники, картини тощо. Усе це зібрали та колекціонують у Грубнянському навчально-виховному комплексі. Керівник музею, учителька історії цього закладу Валентина Панєнкова разом зі школярами проводять пошукові роботи та зберігають історію села.
Директорка Грубнянського НВК Ірина Тарасова розповіла «Шпальті», що музей створили за два роки з допомогою вчительки історії, дітей та жителів села.
«Старообрядницьке село Грубна — єдине російськомовне у Чернівецькій області. До 2019 року НВК був теж єдиним російськомовним в области. Тут одночасно із російською мовою діти вивчають ще дві іноземні: англійську та німецьку. Відповідно презентація у музеї проводиться теж чотирма мовами. У музеї збережена історія старообрядництва», — розповіла Ірина Тарасова.
Директорка НВК демонструє національний костюм села. Каже, йому майже триста років.
Фото надане В. Панєнковою
«Хочу показати вам такий цікавий елемент одягу, який вдягають дівчата на вінчання. Це кічка, коли дівчині одягають кічку в церкві, вона стає жінкою і волосся ховає. Обвінчана жінка вже немає права прийти до церкви без кічки», — каже Ірина Тарасова.
Керівниця музею, учителька історії Грубнянського НВК Валентина Панєнкова каже, що ці національні костюми — гордість музею.
«У нас профіль етнографічний, ми зберігаємо коріння села. Це селянська хата, тут все що має бути. Маємо дуже старі і дорогі речі. Збирати їх почали 2016 року. Ми були під різними владами, молдовською, румунською, тому маємо багато експозицій румунського періоду», — розповідає Валентина Панєнкова.
За словами керівниці музею, оскільки вона історик, цінує історичні речі. А ще, хоче донести учням любов до своїх коренів, своєї землі, малої Батьківщини.
Частину колекції Валентина Панєнкова привезла у шкільний музей, коли не стало її бабусі, а вдома збереглося дуже багато цінних старовинних речей.
«Раніше у нас була кімната українознавства, відтак створили шкільний музей».
Спершу вчителька їздила селом і просила односельчан віддавати старі речі у музей, відтак люди самі почали все зносити. Також до цієї роботи долучилися учні.
«У нашому селі дуже цінують самовари. Раніше самовар був атрибутом старообрядної сім’ї, достатку, гостинності. А ось дубова шафа, їй теж понад 200 років. Старі праски на вуглі», — демонструє колекцію керівниця музею.
Поруч — ляльки-мотанки. Це етнографічна секція музею. Тут є також вишиванки, рушники, вишиті подушки тощо.
Ще одна секція над якою працюють у музеї це стародавні знахідки.
«Діти проводять пошукові роботи, ми збираємо те, що вони знаходять. Декотрі учні залучили до цього навіть батьків, вони купили металошукачі та разом проводять розкопки», — каже Валентина Панєнкова.
У музеї є колекція монет, сокири, скребки тощо.
«Наше село раніше населяли багато культур. Із знайдених під час розкопок речей можемо сказати, що тут були трипільці, черняхівська культура, знайщли багато речей середньовічної культури.
Це кельтські наконечники, яким 1000-700 років. Маємо навіть римські моменти, бо по цій території проходили римські війська. Знайдено речі навіть палеоліту: скребки, сокири, матеріали для розпалювання вогню тощо», — каже керівниця музею.
Уже сформована секція у музеї Другої світової війни. Тут зібрали матеріали за кожного ветерана, який був вихідцем з Грубного.
«Учителька Грубнянського НВК ще з 1983 року збирала матеріали про ветеранів Другої світової війни. Вона зустрічалася з ними. Ми маємо в музеї оригінали: медалі, фото, листи тощо. Усі ці матеріали ми з учнями систематизували. Зроблена дуже велика робота. Школярам цікаво проводити таку пошукову роботу», — каже Валентина Панєнкова.
У колекції музею є анкета на кожного ветерана війни, який пішов з села.
«Свого часу ми були під Румунією, а оскільки Румунія входила в коаліцію з Німеччиною, нас окупували декілька разів, і 1944 року була мобілізація. У нас є багато ветеранів, більше, аніж за даними сільської ради.
Торік ми створили каталог ветеранів, які пропали безвісти. Ми знайшли архівні матеріали на сайтах: де вони загинули, коли їх востаннє бачили, вид поранення тощо. Маємо на кожного ветерана анкету, це моя гордість», — ділиться Валентина Панєнкова.
Фото надане В. Панєнковою
Фото надане В. Панєнковою
Фото надане В. Панєнковою
Західна Україна