Пані Тетяна каже, що в мережевому бізнесі немає страшилки-начальника, який з примусу підганятиме виконати норму
Фото Ольги Шупені
A
A
A
Тетяна Мойсюк поділилася своїми думками щодо майбутнього після завершення пандемії
Зараз переживають трансформацію чи не усі види підприємницької діяльності. Одні скорочуються, інші – закриваються, а деякі, ніби нічого і не трапилося, і далі ведуть невтомну боротьбу за виживання, мовляв, нові перешкоди лише додають снаги, бо спонукають бути у тонусі.
«І ось така інтелігентна дівчинка пішла на базар…»
Пані Тетяна розповідає «Погляду», що власну справу розпочала дуже давно, у 1990 роки.
– Для мене це все було дуже важко, бо соромилася отак вийти просто неба на ринок і торгувати, – пригадує чернівчанка. – Коли перші рази приходила продавати речі і якщо повз йшли знайомі, то старалася заховатися, щоб не натрапляти їм на очі. Адже я собі планувала зовсім не таке життя. Здобувала вищу освіту, за фахом – філолог-викладач. Перед підприємницькою діяльністю працювала в університетській науковій бібліотеці. І ось така інтелігентна дівчинка пішла на базар. Пішла з бібліотеки, бо зарплати тоді затримували. А подруга моя вже торгувала на «Калинці» і казала: «Як тебе звідси забрати, як ти не розумієш, що тут уже все, фініш? А там ти можеш чогось досягти зі своїми даними, розумом та хваткою». Заледве зважилася на той вчинок. Пам’ятаю, що директор тоді сказав: «Щоб ви знали, я ніколи не прийму вас назад». Відповіла йому: «Я не буду проситися назад». Бо для себе одразу вирішила: хай би як було важко, хай би як у мене склалося життя, але назад я не повернуся.
«Головне, щоб підприємцям не заважали, бо їм не так треба допомоги, як просто, щоб не втручалися зайвий раз»
Тетяна Мойсюк
– Який у Вас був стартовий капітал тоді?
– Стартовий капітал тоді складав 100 доларів, ці гроші я ніде не позичала, вони в мене були. Віддала їх подрузі і вона привезла товар з Китаю. Особисто моя перша поїздка за кордон була до Росії. Ми скупили на «Калинці» весільні сукні з Волоки і повезли їх до Центральної Росії. Там все успішно продали і повернулися назад. Та поїздка була хорошою і цікавою. Також мені дуже подобалося їздити до Польщі, везла звідти одяг та взуття, тоді цей товар був дефіцитним в Україні.
«Чому ми повинні підтримувати закордон, якщо можемо проголосувати гривнею за свого»
– З часом перейшли на кардинально іншу продукцію, що до цього спонукало?
– З 2001 року вийшла з декрету і мені було потрібно розпочинати все заново, щось із невеликими укладеннями. І для себе відкрила мережевий бізнес. Почала в одній з компаній, це була іноземна фірма. І мені дуже приємно, що 5 років тому відкрила для себе українські компанії. Тепер, здебільшого, працюю з вітчизняною продукцією (парфуми, косметика, продукти для здоров’я та екологічні мийні засоби). Також є все для української вишивки. В асортименті маю шкарпетки чернівецького виробника.
Вважаю, що всім у державі скрутно і якщо є альтернатива – це виготовляють в Україні, то чому ми повинні підтримувати закордон (?), якщо можемо проголосувати гривнею за свого. Так залишимо гроші у державі. Виходить хороша взаємодопомога.
– Зараз більше вкладаєте у власну справу, аніж попервах?
– Звісно. Тепер я маю більше знань, докладаю більше зусиль і, на жаль, отримую менший результат. Адже зараз дуже впала купівельна спроможність населення. Тобто людям подобається продукція, але вони не можуть її придбати. Історія повторюється, адже саме через ці обставини зо п’ять років тому відмовилася від співпраці з іноземною компанією, люди просто не могли дозволити собі купувати імпортні товари.
«Папірці збираємо уже багато років поспіль, а потім здаємо на вторинну переробку»
– Наскільки морально ліпше працювати, коли розумієте, що своїми товарами не просто дали людині можливість задовольнити її бажання, а ще потурбувалися про її здоров’я і про екологію довкілля?
– Ну, просто приємно працювати. Адже маю дітей, онука і мені не байдуже, що вони успадкують. До того ж уся моя родина також перейшла на екологічні засоби для прання та прибирання. Бо і так вся планета засмічена і якщо кожен на своєму місці бодай трішечки подбає про довкілля, то в сумі це таки приведе до чогось хорошого. І навіть макулатуру ми так просто не викидаємо. Так у нас заведено з того часу, як прийшов син зі школи весь у сльозах, каже: «Вчителька розповіла, якщо збирати папірчики, тоді одне дерево залишиться живим». Для нього це було дуже важливо. Тоді він був у першому класі. Тож папірці збираємо уже багато років поспіль, а потім здаємо на вторинну переробку.
– Як вплинула коронавірусна криза на власну справу, як відреагувала податкова, орендодавці, чи були якісь поступки для Вас?
– Нам дозволили два місяці не сплачувати єдиний податок та стільки ж часу не здійснювати відрахування у Пенсійний фонд. Також на період карантину власник приміщення взагалі не брав грошей. Тобто ми сплатили лише за комунальні послуги за два тижні, а нам ці гроші розтягнули на два місяці карантину. Орендодавець дуже гарно поставився. Спрацював суто людський фактор.
– Можете похвалитися кількістю відвідувачів?
– Зараз дуже мало покупців. Це, напевно, пов’язано ще і з тим, що транспорт погано ходить і тільки-но запускають маршрутки та автобуси з районів. Плюс люди ще бояться виходити зайвий раз. Тож поки що все досить сумно і непрогнозовано.
«Касові апарати тепер просто не на часі…»
– Якщо забігти наперед, то можете сказати, що точно зможете залишитися активним гравцем на чернівецькому ринку?
– Наразі все дуже сумно виглядає. І, можливо, якщо зовсім нічого не буде поліпшуватися, доведеться припинити свою діяльність. Є такі думки. Точніше можна буде сказати у січні, коли хочуть почати впроваджувати касові апарати. Якщо від цієї затії не відмовляться, то мені просто нема за що здійснювати такі нововведення. По-перше, треба придбати сам касовий апарат, по-друге, весь товар повинен бути зафіксованим, а значить, треба витратити на це багато часу, або наймати когось. А наймати додаткову людину нема за що. Подивіться, ось ми з вами спілкуємося і в магазин не зайшла жодна людина, аби щось купити.
– Виходить, що зараз є самозайнятими?
– Так, я створила собі робоче місце, самотужки знаходжу товар, реалізую його, регулярно напрацьовую постійних клієнтів. Сплачую податки і при цьому ні в кого нічого не прошу. Але оскільки постійно на нас здійснюють тиск – оце касові апарати хочуть впровадити, які тепер просто не на часі…
«Єдина альтернатива – піти і стати на облік у центр зайнятості»
– Чи є альтернатива, наприклад, працювати з дому?
– Єдина альтернатива – піти і стати на облік у центр зайнятості. Не розглядаю варіантів працювати з дому, бо це не робота. Дім є дім, а робота – це робота. Це несумісні речі і про продуктивність у таких умовах не може бути й мови, це нереально.
– Коли обдзвонюєте своїх клієнтів, пропонуючи новинки, то які зазвичай отримуєте відмовки?
– Ось вчора весь день дзвінків не дав жодного позитивного результату. Відмови були такими: хтось на обсервації, хтось не працює ще на повну силу, хтось не працює взагалі, у когось все є. І ще популярна відмовка – домащуємо те, що маємо. Але продукція дуже гарна та хороша, тож рано чи пізно клієнт прийде і замовить її.
«Власна справа – це 50 на 50, це пан або пропав»
– Які будуть Ваші поради молоді, яка хоче, але ще не наважується на започаткування власної справи?
– Нехай шукають роботу. Бо власна справа – це 50 на 50. Це пан або пропав. І на сьогодні дуже важко відкривати власну справу, якщо взагалі нічого немає. Зараз не можна відкрити справу, маючи 2 тисячі гривень. Хіба що це тільки мережева компанія і до мережевої української можна навіть із 1000 гривнями вступати. Але знову ж таки – треба дуже хотіти і горіти своєю справою. Щось на кшталт: бачу ціль і не бачу перешкод. Однак чимало людей тут прогорають, бо не можуть самоорганізуватися, адже немає страшилки-начальника, який з примусу підганятиме виконати норму. Ти сам себе повинен контролювати, не лінуватися і виконувати заплановані дзвінки, візити тощо.
«Тоді була золота пора, коли можна і треба було заробляти»
– Які б тепер дали настанови собі в юності, тій інтелігентній дівчині, яка щойно звільнилася з бібліотеки?
– Ми вчора якраз про це з подругою говорили, що якби знали про ці кардинальні переміни, то просто би не виходили з базару, ми б там жили. Тому що тоді була золота пора, коли можна і треба було заробляти. А в нас не вистачало розуму, куди б вкласти зароблене. Ми багато тринькали, проїдали, робили собі канікули. Загалом, 1990 роки давали дуже великі можливості. Тепер у молоді немає аж таких можливостей. Хоча… Хто хоче – знаходить.
– Криза – це кара Господня чи благословення?
– Багато вже пережила різних криз. І криза – це якась зупинка, яка дає усвідомлення, що необхідно робити, а що – ні. Що треба переосмислити. Це певна ревізія. Зазвичай після кризи йде певний підйом. І головне, щоб підприємцям не заважали. Бо їм не так треба допомоги, як просто, щоб не втручалися зайвий раз. Підприємці чудово сплачують податки, самі за себе можуть подбати. Виходить, заробляють самі і ще дають заробити комусь.
Ольга ШУПЕНЯ
Новини Чернівецької області