Реформа децентралізації в Україні проходить зі значними труднощами
Сокирянська міська об’єднана територіальна громада в рамках адміністративно-територіальної реформи утворилася 2015 року. Це була одна із 10 перших в області. До складу громади ввійшли Сокирянська міська рада і сусідня Коболчинська сільська рада. Власне, за Перспективним планом до Сокирянської міської ОТГ планували приєднати ще села Гвіздівці, Сербичани, Михалкове, Галиця, Непоротове, Вітрянка та Кулішівка, однак з певних причин цього не сталося. То у чому ж річ? Що завадило об’єднанню? З цих запитань розпочалася наша розмова з головою громади, Сокирянським міським головою Василем Равликом.
Пропозиція залишається чинною
– Районне керівництво Сокирянщини вперто відстоює принцип «Один район – одна громада». Це суперечить методиці та Перспективному плану. То скільки громад нині створено в районі, пане Василю?
– Попри опір районного керівництва, на Сокирянщині все-таки створили три громади – Сокирянську міську, Новодністровську міську та Вашковецьку сільську об’єднані територіальні громади. Новодністровська громада і наша ще до кінця не сформовані. Що стосується, зокрема, нашої, то ми готові об’єднати 8 сіл, які входять до шести сільських рад. Їм направлено рішення міської ради та пропозиції. Чекаємо від них рішення про об’єднання.
Ми готові об’єднати ще 8 сіл, їм направлено рішення міської ради та пропозиції, чекаємо їхнього рішення
Формула «один район – одна громада» зародилася у кабінетах районної ради. Мета проста – зберегти вплив на територію Сокирянщини, контролювати землі над Дністром та фінансові потоки. Це означає ігнорувати українське законодавство. Бо за Законом про децентралізацію та згідно з Методикою формування об’єднаних громад, не можна гуртувати в одну ОТГ села, котрі розташовані далі, ніж 20 кілометрів, від її центру. Але завершується етап добровільного приєднання, надалі – об’єднання буде адміністративним.
– Нещодавно в облдержадміністрації відбулося засідання комісії з участю її голови Сергія Осачука, яка наче остаточно затвердила Перспективний план об’єднання громад. Як у ньому виглядає Сокирянський район?
– У ньому зафіксовано, що до нашої Сокирянської міської ОТГ намагаються приєднати 14 сіл, з яких чимало розташовано за межами доступності. На відстані більшій, ніж 20 кілометрів.
– Тобто, проштовхують ідею об’єднати якомога більше сіл в одну громаду?
– Саме так. При обласній держадміністрації діє робоча група з формування Перспективного плану, яка має дорадчий характер. До неї входять фахівці, голови окремих ОТГ, експерти. Наприкінці листопада 2019 року ця група оголосила рішення, що такий Перспективний план у неприродній формі – порушення Методики. Новий голова ініціював продовження обговорення Перспективного плану. Він особисто поїхав на Сокирянщину для вивчення ситуації, зустрівся зі спеціально підготовленими людьми, після чого зробив висновок, що всі села хочуть до Сокирян. Хотіти – це добре, та є принципи доступності, є зрештою Методика, яку нікому не дозволено порушувати. І є здоровий глузд. Якщо, до прикладу, село Грубна розташоване поруч із Вашківцями, де вже успішно функціонує громада, то навіщо його штучно долучати до Сокирян? Ми стоїмо на своїй позиції, що вісім сіл у межах доступності мають приєднатися до Сокирян. Інше – домисли, фантазія і бажання зацікавлених осіб.
Після об’єднання бюджет зріс
– З розповідей знаю, що об’єднання приносить неабиякі вигоди. Зростає дохідна частина бюджету, а ще плюс субвенції.
– Тут можна привести прості арифметичні розрахунки. Наприклад, бюджети Сокирянської міської ради та Коболчинської сільської ради до об’єднання становили разом у межах шести мільйонів гривень. Коли ж об’єдналися, то вже наступного 2016 року бюджет ОТГ зріс до 32 мільйонів гривень. На нинішній рік затвердили бюджет розміром 75 мільйонів гривень. Відчуваєте різницю? А ріст стався від перерозподілу доходів та збору податків. Зокрема, об’єднаним громадам надходить податок на доходи фізичних осіб – 60 відсотків. Це дає можливість адмініструвати інші податки. Не всі, звичайно. Але така можливість є, зокрема і на використання землі.
– Але акциз на пальне з цього року в громад забрали?
– Так. Тепер він акумулюється у Державному бюджеті, але нам обіцяють ці кошти повернути на ремонт доріг. Хотів би ще наголосити, що крім єдиного податку, який сплачують юридичні й фізичні особи-підприємці, важливе місце займає орендна плата за землю – земельний податок. Коли об’єдналися Сокиряни з Коболчином, ми провели інвентаризацію землі. Виявили чимало необлікованих земель. Тодішній сільський голова Коболчина не міг вплинути на ситуацію. Ми ж змусили корпорацію «Сварог» заплатити за її оренду дворічний борг. А потім вилучили її й надали людям у користування.
– Чи дісталася земля учасникам АТО?
– Двадцятьом учасникам АТО ми виділили по гектару чорнозему. Отримали ділянки й молоді сім’ї, які мають намір обробляти її, посадити сади тощо. Отже 43 гектари вилученої площі вже роздали. Гадаю, якби до нас приєдналися й інші села, то там теж ми б виявили необліковані землі.
Але хочу ще сказати про надходження до бюджету. Виникають проблеми з адмініструванням податків, які повинна збирати податкова. Це – акцизний податок на реалізацію тютюнових виробів та алкогольних напоїв. Але податківці не надто зацікавлені у надходженні податків до місцевих бюджетів. Вони більше працюють над їхнім збором до Держбюджету. Між тим, питання є. Приміром, один магазин сплачує 400 тисяч гривень акцизу на алкоголь, а інший – 20-40 тисяч.
– Пане Василю, як ваша громада використовує кошти від субвенцій на розвиток інфраструктури?
– Уперше ми одержали 3,5 мільйона гривень цієї субвенції. І взялися за об’єкти освіти. В Сокирянській школі №1 капітально полагодили спортзал. Встановили там нове імпортне опалювальне обладнання, облаштували роздягальні, душові кабіни. Далі зіткнулися з тим, що теплотраса в цій же школі та Коболчинській були напівзруйнованими. А ще в Коболчині половина школи мала вікна з металопластику, половина – дерев’яні. Тут вирівняли ситуацію. Крім того, у дошкільних навчальних закладах (два у Сокирянах і 1 – у Коболчині) зробили утеплення фасадів. Але ми активно займаємося ще й залученням позабюджетних коштів. Зокрема, 2016 року реалізували один канадський проєкт. За сумою він був невеликий, але цікавий тим, що в центрі міста створили екологічний майданчик. Створили Алею закоханих, де зустрічаються молоді, реєструють шлюби. Торік здали в експлуатацію так званий пішохідний фонтан. Це є результат роботи місцевої влади з бізнесом. Лише одна третя вартості об’єкта – були кошти міського бюджету, решту вклали підприємці. Улюблене місце відпочинку багатьох поколінь.
– Варто сподіватися, що і Коболчин не обходите увагою?
– Звичайно, ні. Наприклад, вдалося реалізували проєкт біля Будинку культури в Коболчині. Терторія там дуже велика, де росли бур’яни. Ми упорядкували її, вимостили плитку, забетонували доріжки, щоб діти могли кататися на роликах. Придбали мініавтомобілі, на яких діти катаються. Запланували ще, і на це передбачили кошти, зробити у Коболчині дитячий майданчик. Щоб матері з дітьми могли відпочивати. На черзі сільська амбулаторія…
У громаді дбають про здоров’я людей
– У Сокирянах – краща в області районна лікарня. Але знаю, що виникали непорозуміння: хто і кого там має лікувати. За які кошти?
– Лікарня наша справді одна з найкращих, мабуть, і в Україні. Та проблеми з її фінансуванням були, є і, передбачаю, що ще будуть. В першу чергу, це стосується фінансування за кошти Державного бюджету. Ми як громада одержуємо субвенцію з Держбюджету на медичне обслуговування наших громадян на другому рівні медобслуговування. Сума становить у межах 8 мільйонів гривень на рік. Ці кошти переказуємо лікарні.
Але державні програми фінансують не в повному обсязі. Тому виділяємо додаткові гроші. Скажімо, приходить до нас людина і каже, що не може придбати інсулін. То ми виділяємо кошти. Це стосується й онкохворих.
– Відомо, що у районній лікарні створюють відділення гемодіалізу…
– Якось мав розмову з одним земляком – відомим медиком. Він посприяв нам із обладнання. Це допомога з Німеччини, надана нам за символічну плату – 1 гривню. Про намір забрати апарат заявили Хотинська та Сторожинецька районні лікарні. Бо керівники нашого району відмовлялися прийняти його, мовляв, немає коштів на ремонт приміщення. Ми в своїй громаді пообіцяли знайти кошти. Але тут не головне, хто доклав сил, головне, щоб люди отримували належну допомогу. Відділення гемодіалізу ще не працює, але на його ремонт у цьогорічному бюджеті ми передбачили 200 тисяч гривень як пайову участь.
– Поділіться, пане Василю, планами на нинішній рік.
– Планів багато. Продовжуємо реконструювати міський парк на пайовій участі. Беремося за формування опорної школи. Маємо намір придбати ще один шкільний автобус. Плануємо реконструювати систему опалення школи №1. Маємо серйозного спонсора, який хоче змонтувати комплекс сонячних батарей. А головне досягнення громади – можемо самі планувати розвиток, незалежно від інших гілок влади.
Спілкувався Анатолій ІСАК