Директор – художній керівник драмтеатру ім. Кобилянської Юрій Марчак
Фото Анатолія Ісака
A
A
A
Пан Юрій вже 35 разів перевтілювався на новорічні свята в Діда Мороза
У багатьох із нас Новий рік – улюблене родинне свято. Б’ють куранти, родичі вітають одне одного, усміхаються. Немов казка враз прийшла у дім! Пізно вночі діти засинали і з нетерпінням чекали ранку, щоб побачити під зеленою красунею подарунки. Вірили, що їх туди покладе всюдисущий і невтомний Дід Мороз.
В існування Діда Мороза директор – художній керівник Чернівецького обласного академічного музично-драматичного театру імені О. Кобилянської Юрій Марчак вірив тільки в ранньому дитинстві. Коли ж у четвертому класі йому запропонували зіграти Діда Мороза, перестав вірити. Усвідомив, що сам може реалізувати мрії й здійснювати чудо.
Новорічної ночі таки здійснюються мрії і відбуваються дива
– Пригадую, пане Юрію, своє дитинство, коли рахували дні до Нового року. Після нього безліч свят: Різдво, Старий Новий рік, Водохреще… На Різдво колядували у бабусі, у сусідів. Перед тим з друзями вивчали колядки, щедрівки… У кожній хаті нас господарі зустрічали з усмішкою на обличчі, пригощали солодощами, яблуками, грушами. Які ж ми були наївно-щасливі. Пам’ятаєте ті часи?
– Щоб здійснювати чужі мрії, не потрібно бути чарівником. Варто лише подивитися навколо і побачити, кому в родині, колективі найбільше потрібне маленьке новорічне диво. Бо протягом 365 днів року, погодьтеся, у кожного з нас трапляються великі чи малі проблеми. Вони виникають у кожній без винятку родині, у кожному колективі. А новорічно-різдвяні свята – це період, коли люди бажають один одному тільки добра. Прагнуть сказати тепле слово батькам, дружині, дітям, колегам. Зробити щось приємне, подарувати бодай недорогі подарунки. Ось із таких моментів і складається диво-казка. А чому не казка, коли всі враз стають добрими, щедрими, а столи ламаються від святкових страв.
“Вітаю всіх буковинців із прийдешнім Новим роком, Різдвом Христовим, щастя і добра всім родинам бажаю. Хай радіє і серце, і душа. Усім многая і многая літа”
Юрій Марчак
– У малечі – канікули, дорослі теж мають кілька вихідних і вони, звісно, шукатимуть розваг, а не тільки розкошувати за столом. І захочуть піти до театру. Що ви приготували для шанувальників театру?
– Ми, артисти, як і всі люди, чекаємо новорічно-різдвяних свят. І якщо в багатьох українців ці дні асоціюються з відпочинком, то у нас – з подвійним навантаженням. Але ніколи не нарікаємо, бо розуміємо своє призначення – трудитися для людей. Що ж стосується вистав, то ми запропонували глядачам казку «Як Сніговик хотів познайомитися із Сонцем». Це філософський твір. Кожен із нас, як відомо, на нашій прекрасній планеті – гість. Дуже швидко минає час, відведений нам на гостинній Землі. В казці про це йдеться. Розуміємо, що Сніговик може бути тільки взимку, отож те, що відбувається на сцені – філософія життя.
– Одне слово, коли всі відпочивають, а ви працюєте?
– Звісно, театр працюватиме за затвердженим репертуаром. У новорічно-різдвяні свята, і так щороку, працюємо у посиленому режимі. На сцені грають чимало дитячих казок, вечірні вистави теж розважального плану. Багато акторів залучено як до денних, так і вечірніх постановок. Покажемо вистави «Різдвяна ніч», «Шельменко-денщик», «Кішчин дім», «Сніговика» та інші. Тобто, вільний час людей ми займемо. Бо хочемо бути з ними.
– Ви подбали, щоб відвідувачі відчули наближення новорічного свята ще із вестибюля?
– У вестибюлі вже стоїть ялинка, мерехтять різноколірними вогниками гірлянди. Зустрічає дітей Святий Миколай, який вручає малятам подарунки. І надалі у нас відбуватимуться зустрічі з дітьми. Для них підготували кілька інтермедій – зустрічей із казковими героями. Будуть різні ігри…
Запах помаранчів – запах новоріччя
– Вам не раз доводилося перевтілюватися в образ Діда Мороза. Як воно – почуватися чарівником?
– Ми чекаємо цих подій, бо безпосередній контакт з дітьми надихає, заряджає нас. А, по-друге, що тут приховувати, в акторів невисока зарплата, тож є гарна можливість поповнити родинні бюджети. Всі мої колеги, котрі перевтілюється у Святого Миколая, Діда Мороза, Снігуроньку, не йдуть грабувати банки, а приносять людям радість. Таким чином і я 35 років відпрацював Дідом Морозом. Дуже багато родин мали можливість зустрітися зі мною в такі дні. Часто трапляються люди, які кажуть: «А знаєте, ви колись у мене були Дідом Морозом у дитячому садочку».
– Коли ви вперше одягнули костюм Діда Мороза?
– Це було ще в школі. Здається, у четвертому класі. Мені, високому на зріст хлопчині, доручили відповідальну роль – зіграти Діда Мороза. Відтоді всі шкільні роки я був бажаним персонажем на новорічно-різдвяні свята.
Згодом поступив у культосвітнє училище. Працював Дідом Морозом із фотографами на відкритті ялинок на Соборній площі, у парку імені Калініна (нині – Тараса Шевченка). Були відкриття ялинок і в районах. Ми були таким собі антуражем для багатьох фотографів, які фіксували дітей із зимовими персонажами. Вони нам «відраховували за роботу» певні кошти. Тодішній директор училища Володимир Агеєв давав нам можливість «заробити». Отож ми збирали карбованець до карбованця, відтак на чесно зароблені під ялинкою гроші їхали на екскурсію до Москви чи Ленінграду. За п’ять днів у Москві відвідували сім театрів. Поїздка завершувалася походом до Палацу з’їздів, де слухали гру симфонічного оркестру. І на завершення поїздки мали можливість закупити для рідних апельсини, мандарини, лимони, Кока-Колу, які були страшним дефіцитом на периферії. Запах помаранчів – це запах новорічно-різдвяних свят. Вони і зараз будуть на столах, хоча і перестали бути дивиною. Та все одно отой запах пам’ятаю й досі.
– Малюки дуже наївні, але вони відчувають фальш. Як треба викладатися, аби діти вірили в Діда Мороза?
– Зустрічають нас дітлахи, справді, по одежі, а проводжають відповідно до майстерності і таланту актора. Статус Діда Мороза потрібен не тільки для того, щоб прийти, привітати, сфотографуватися, вручити подарунок. Для мене завжди було завдання створити насправді новорічну казку. Тому варто самому повірити, що ти є Дідом Морозом, привітати людей небуденно, від душі. Зараз є дуже багато привітань у журналах, Інтернеті. Але вони якісь штучні, без душі. Мене завжди мучило питання, а яким же має бути привітання. І мені, на щастя, майже завжди вдавалося знаходити слова, щоб розігріти, розчулити найчерствіше серце.
– Гаразд, діти одержали свої подарунки, потанцювали навколо ялинки, відчули, що у Діда Мороза не крижані, а теплі руки. Але вдячний батько дітей хоче пригостити Діда. Чи траплялося, коли було кілька замовлень, а до останнього вже важко доходиш?
– Звісно, запрошують до столу. Та коли ти усвідомлюєш свою місію, то не можеш у таких випадках втратили людськість. Навіть коли відбувалися корпоративи до четвертої ранку. Підходиш до замовника і попереджаєш, що місія завершена, потрібно перевдягатися. Ось тоді можна і шампанського випити. Коли ж приходиш у родину, а за столом сидять до 20 людей, стіл ламається від страв і тебе запрошують – погоджуєшся, щоб не образилися. Тоді проголошуєш тост, але не обов’язково пити з келиха до дна. Можна лише пригубити.
Новорічна ніч наповнена сюрпризами
– Переконаний, що у новорічну ніч траплялися різні курйози. Який вам найбільш запам’ятався?
– Справді, всіляке. Ось заходиш із Снігуронькою в гарний фешенебельний особняк. У торбині подарунки. Дзвонимо. Зустрічає на порозі господиня дому і відразу ж пропонує нам роззутися, бо у них, мовляв, килими. Як же тоді діти сприйматимуть Дідуся у шубі, шапці й босоніж, чи у шкарпетках. У таких випадках кажу: «Постеліть мокру ганчірку, ми витремо взуття і зайдемо до приміщення».
А якось стався кумедний випадок, коли я проводив ранок у групі, де була моя донька. Після завершення ранку я підійшов до виховательки, нагнувся і поцілував її у щічку. Донька, котра вмостилася в неї на руках, миттєво зреагувала й каже: «Тату, ти чого цілуєш чужу тітку. Хочеш, аби я мамі про це розповіла»? Загалом старався, щоб все було по-справжньому. Щоб волосся було добре приклеєним, бо діти хочуть посіпати за волосся, бороду.
– А бувало таке, що дитина не бере подарунка, бо хотіла зовсім інший?
– У дитячих садках подарунки всі однакові. Коли йшов на підприємства, попереджав, що для конкурсів можуть бути різні подарунки, а для вручення – всі однакові. Тому що дітки один на одного дивляться і запитують, а чого в товариша подарунок кращий. Коли ж всі однакові, то це від Діда Мороза. А ще залежить від того, як вручить подарунок Дідусь. Часом цікавився, хто хоче смартфон, машинку, ляльку Барбі… Всі тягнуть ручки догори. Тоді я їм кажу: «Такі подарунки вам Дід Мороз залишить під ялинками. А сьогодні подарунки від мене із солодощами.
– А своїй родині ви готуєте подарунки?
– Звичайно. А як без цього. Знаєте, з дитинства люблю навіть не саме свято, а підготовку до цього. Як кожна творча людина, обожнюю прикрашати дім, готувати подаруночки. В новорічну ніч, коли сидиш за столом, хочеться вручити подарунки. Причому – різні. Але з кожним роком відчуваю, що стаю практичнішим. Вибираю те, що нині потрібне дружині, доньці чи внукові. Мрію, щоб вони користувалися ним протягом року.
– Пане Юрію, а щоби порадили, побажали багатотисячній команді читачів «Погляду» та всім буковинцям?
– Насамперед, згадайте, що протягом року, що минає, вас гнітило, турбувало, ображало чи псувало настрій. Прокрутіть кожну ситуацію подумки ще раз і відчуйте, які емоції відчуваєте зараз. Адже буває і так, що ви не можете зізнатися у деяких почуттях навіть собі – заздрите кращій подрузі, ображаєтеся на маму, сердитеся на дитину. Будьте чесні з собою. Пригнічені переживання рано чи пізно вистрілять.
Знайдіть плюси. Втрати та невдачі роблять людину сильнішою і відкривають перед нею нові можливості. Якщо озирнутися, можна помітити несподівані варіанти вирішення проблем. Якщо тільки це виявите, відразу з’явиться і мотивація, і сила. Ви захочете рухатися вперед до цікавого, насиченого життя без вантажу образ і жалю. Отже, вперед.
Анатолій ІСАК
Новини Чернівецької області