Досвідчений агроном із с.Подвірне Новоселицького району Михайло Вакарюк
Фото Анатолія Ісака
A
A
A
Про актуальні питання, пов’язані з продажем землі, спілкуємося із знаним аграрієм М. Вакарюком
У листопаді 2019-го фермери і селяни майже всіх регіонів країни вийшли на масові акції протесту проти включення до розгляду парламенту законопроєкту №2178-10 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обігу земель сільськогосподарського призначення».
Категорично проти продажу землі виступили Асоціація фермерів і приватних землевласників, Аграрна партія України, постачальники добрив, запчастин для сільгосптехніки. На акції протесту проти дій влади щодо впровадження земельної реформи вийшли аграрії на головні магістралі країни. Люди стояли з плакатами «Земля – Божий дар, а не товар», «Не дамо продати землю», «Державну землю – в оренду, а не продаж». При цьому наголошували, що обіг земель треба проводити поетапно. Такої ж позиції притримується досвідчений агроном із с.Подвірне Новоселицького району Михайло Іванович Вакарюк.
Обмеження не важко обійти
Про легальний обіг землі в Україні заговорили відразу після її розпаювання. Річ у тому, що наділення паєм стало несподіванкою для багатьох селян і мало хто з них замислювався над виділенням його в натурі. Тому й заростали плодовиті чорноземи. Наприкінці 90-х лише незначна частина вчорашніх колгоспників мала засоби малої механізації, а з допомогою одного-двох коней обробити гектар-два землі було просто нереально. Тому й заростали плодовиті чорноземи бур’янами. Пригадую, вже на початку 2000-х приватне підприємство «Югро» взяло в оренду чималий клин в с.Керстенці Хотинського району. Те перед тим, як взятися до його обробітку довелося викорчовувати порослі акації.
Тільки той має володіти українською землею, хто працює та живе на ній і виробляє сільськогосподарську продукцію
Із боротьби з багаторічними бур’янами розпочали свою діяльність на Буковині і корпорація «Сварог» та агрохолдинг «Мрія». Це вже згодом, коли поля були оброблені, деякі власники паїв забирали їх для посадки садів, вирощування зернових тощо. Тоді ж дехто здавав за певні гроші свій наділ в оренду на 49 років. По суті – продавав.
Керівник блоку компанії «Контінентал Фармерз Груп», яка обробляє землі в кількох районах краю, аграрій із багаторічним стажем Михайло Вакарюк категорично проти концентрації великих земельних масивів у володінні однією особою, адже обмеження можна обійти через безліч «лазівок» у законопроєкті, завдяки яким можна контролювати необмежену кількістю сільськогосподарської землі.
–Нинішнього року виповнюється 55 років, відколи я працюю на землі, – розповідає Михайло Іванович. – Весь цей час трудився в одному господарстві – імені Суворова села Подвірне Новоселицького району. Пережив чимало змін. Хоча за будь-яких умов поставало запитання, а як же господарювати на своїй землі. Бо вона дає нам хліб, добробут, право почуватися господарем.
Аграрії пильно стежать за діями нової влади, що несподівано заопікувалася земельним питанням. Це насторожує. Бо вже маємо негативні приклади. Пригадаймо, з початку нашої незалежності в Україні було продано 29 тисяч підприємств у приватні руки. За логікою тодішніх керівників держави, після цього ми мали жити як арабські шейхи. Не сталося. Практично всі вони зупинилися, а їхні працівники опинилися на вулиці. Отже залишилась тільки земля, яку хочуть продати зараз. Чомусь в Ізраїлі ніхто не сперечається з тим, що там понад 90 відсотків землі державної.
– В Ізраїлі небагато землі. А ось у багатьох країнах світу землею володіють крупні землевласники. Тож може і нам варто про це говорити?
– Не переконаний. Ось відбулося перше читання законопроєкту про обіг землі в Україні. На мою думку, з цим питанням нова влада сильно поспішила. Бо земля, що є у відданні української держави, не впорядкована належно. Перш ніж говорити про продаж, фахівці повинні визначити, а скільки її належить до першої (найбільш родючої) групи, скільки до другої, третьої. Тобто, має бути створений кадастровий реєстр. Бо в поспіху можемо наробити дурниць, а потім чухати голову, як вийти із ситуації.
Підхід не господарський, а політичний
На останніх парламентських виборах переконливу перемогу здобула політична сила «Слуга народу». Зараз у Верховній Раді більшість депутатів представляють цю партію. Чимало з них – політики-початківці, котрі за короткий час не зуміли розібратися в ситуації. І до прийняття законів у них не господарський, а політичний підхід.
– Михайле Івановичу, то, з вашої точки зору, ці «слуги народу» працюють для свого народу, чи проти нього?
– Відомо, що Україна є лідером з виробництва агропродукції в світі. Зараз йде на Сході війна. То чому саме зараз маємо продавати землю? Так, президент обіцяв і має дотриматися обіцянки, але він також обіцяв внести в парламент закон про референдум. Тому логічно, щоб влада була послідовною, депутати ж відкликати законопроєкти 2178 та 2178-10.
– Знаю конкретних людей, котрі опинилися у складних життєвих умовах і щоб їх вирішити, здали пай в оренду на 49 років за 50 тисяч гривень. Ви не будете заперечувати, що такий торг неадекватний?
– Я не розумію таких людей. Проста арифметична дія доводить, що вони одержали трохи більше, як одна тисяча гривень за оренду паю в рік, хоча орендарі в середньому виплачують пайовикам по 3-4 тисячі. Орендна плата за 49 років мала би бути щонайменше 160-200 тисяч. Уже з цього робимо висновок, що український народ до операцій із землею не готовий. Потрапивши у скрутну ситуацію, люди можуть продати землю за безцінь. Це українська ментальність. Продати пай, одержати гроші, розтратити, а потім плакати, що залишився і без грошей, і без землі. І нічого не передав дітям…
Земля має мати справжню вартість. У Нідерландах, наприклад, гектар не найкращої землі коштує 63 тисячі доларів. Не скажу, що у нас має бути така ж ціна. Але ж мусимо поважати себе.
– Ось тут, Михайле Івановичу, заговорили про референдум про продаж землі. Але більшості міського населення абсолютно байдуже, кому вона належить.
– Безумовно, референдум мають проводити серед сільського населення. Міське може мати дорадчий голос. Виняток – ті, кому батьки заповіли паї. Якщо в Україні проведуть референдум із земельного питання, будуть якісь рішення парламенту й укази президента, то 2020-го в Україні однозначно не відкриють ринок землі. Бо ми до цього ще не готові. Це буде пізніше.
– Може деякі «лобісти» на це й сподіваються, що теперішній рівень життя в Україні невисокий, то можна за безцінь скупити землю?
– Припускаю, що справді хтось мріє за безцінь купити родючу українську землю. Але ж згодом будуть соціальні вибухи. Адже не секрет, що нині у багатьох селах немає до чого докласти руки. То хоч б отой гектар землі давав якусь роботу. Продавши пай, і її втратимо. Тоді дорога в найми.
Україна – це аграрний Кувейт
На зустрічі з буковинськими сільгоспвиробниками голова Аграрного Союзу України Геннадій Новіков зазначив, що деякі держави світу мають нафту, видобувають газ, ми ж маємо гарну землю, що здатна нагодувати половину голодуючих у світі. Чому ж тоді повинні схиляти голову перед іноземцями? Але українці не мають грошей, тому не зможуть купити землю. Вони є в колишніх і теперішніх суддів, прокурорів та бандитів, які й так обібрали нас. Фермерам немає місця в цій системі. Пройшов період, коли землю забирали багнетами, нині землю забирають грошима.
– Михайле Івановичу, мене здивувало, що у протестних акціях брали участь здебільшого дрібні й середні фермери. Чому з ними не вийшли прості селяни-власники паїв?
– Відповідь надзвичайно проста. На акції вийшли люди, котрі безпосередньо працюють на землі. Що стосується власників земельних паїв – колишніх колгоспників, то це вже особи старшого віку. Чи до снаги їм їхати до Києва, перекривати дороги?
– Українці – працьовитий народ. У наших дідів і прадідів до приходу радянської влади було у власності по десятку гектарів землі. І вони могли ще додатково прикуповувати землю. А ми це зможемо?
– При розпаюванні землі, на мій погляд, було зроблено чимало грубих помилок. До прикладу, в селі жили люди, які не трудилися біля землі, а працювали, скажімо, на гіпсовому заводі чи кабельному цеху. Але перед самим розпаюванням влаштувалися в агроспілку. І одержали земельні паї нарівні з тими, хто все життя присвятив аграрній галузі. А нашим батькам, котрі працювали в колгоспах по 20-30 років, за законом земля не дісталася. Бо вони на час розпаювання були вже на пенсії. Чи можна нині виправити цю несправедливість – питання риторичне.
– А чи зможуть зараз селянські родини обробляти 2-3 гектари землі самотужки?
– А чом би й ні? Адже сьогодні легко можна купити засоби малої механізації, якісне насіння, засоби захисту рослин. Якщо немає, приміром, зернозбирального комбайна, то його можна найняти у місцевого фермера.
За останні роки відбулося кілька акцій протесту аграріїв. 20 вересня у 15 областях України відбулась акція проти продажу в Україні земель сільськогосподарського призначення іноземцям. Люди, разом зі своєю сільгосптехнікою, вийшли на узбіччя основних автошляхів України. Всього в акції взяли участь майже 1000 одиниць техніки та понад 15 000 селян, фермерів та аграріїв. В жовтні стільки ж аграріїв та селян вийшли під стіни парламенту на мітинг проти ініційованої урядом земельної реформи. Протестувальники пояснювали «слугам», які засідають у парламенті, якщо прийняти законопроєкт так, як пропонує уряд, то завтра України може не бути на мапі. Тому що сільськогосподарської землі понад 72% території України. Це виходить, торгувати територією України.
У цій непростій ситуації влада апелює до того, що у нас уже є іноземні компанії, котрі працюють на ринку, отже їм треба легалізувати роботу. Але мусимо пам’ятати: прийнявши потрібні закони, можна повернути державі заводи і фабрики, але землю нам ніхто не поверне.
Анатолій ІСАК
Повідомляє: Rayon.cv.ua Новини Чернівецької області “Погляд”