Робочий кабінет Ольги Кобилянської
Фото Володимира Гриціва
A
A
A
Для Чернівецького літературно-меморіального музею Ольги Кобилянської 2019 рік особливий – ювілейний, виповнюється 75 років з часу його заснування
Ще тривала Друга світова війна, а у звільнених Чернівцях 27 листопада 1944 року перші відвідувачі переступили поріг музею письменниці, поріг її останньої чернівецької оселі (тринадцятої за рахунком!), куди увійшла 1929 року не квартиранткою, а нарешті, власницею, бо до того часу змушена була винаймати помешкання. До речі, день для відкриття закладу обрали знаковий – 27 листопада, день народження О. Кобилянської.
Затишний п’ятикімнатний будинок на невеликій вулиці середмістя за сучасною адресою Софії Окуневської, 5 зберіг спогади про останні роки життя письменниці, які вона там провела, оточена турботою прийомної доньки Олени Панчук-Кобилянської, її чоловіка Ельпідефора Панчука, онуків Ігоря й Олега. Майже до 1948 року музей діяв у перших трьох кімнатах, а дві останні й кухню ще займала родина Панчуків. Лишень уявіть: у першому залі проводять екскурсію, а у кухні навпроти готують обід – музей по-домашньому!
Відвідувачі музею О. Кобилянської знаходять тут щось своє: хтось відкрив її літературний талант, хтось збагнув як людину, комусь було цікаво зануритися в атмосферу оселі відомої людини…
Саме родина Панчуків і перший директор музею Олена Коваленко тоді за короткий час виконали титанічну роботу: створили заклад, започаткували його традиції, заклали основу фондів. Нині у музеї зберігають понад 4000 експонатів, серед яких рукописи й першодруки О. Кобилянської, листи, частина її бібліотеки, твори живопису й декоративно-ужиткового мистецтва, скульптури, меморіальні речі, меблі, предмети побуту – усе неповторне і унікальне, хоча завжди у відвідувачів виникає запитання: «А скільки це коштує?». Звісно, ціну можна призначити усьому, але у скільки оцінити, наприклад, рукопис першої повісті 17-річної О. Кобилянської «Гортенза, або Нарис із життя однієї дівчини» – твору, з якого вона починається як письменниця, написаного потайки й вечорами, – якщо згадати, скільки душевних переживань, сподівань і розчарувань з ним пов’язано? Між іншим, не багато літературних музеїв можуть похвалитися манускриптом першого твору їхнього патрона!
«Море у пляшці». Фото Володимира Гриціва
Як і у кожному музеї, так і у музеї О. Кобилянської є свої особливі експонати. Неодмінно увага гостей музею у робочому кабінеті письменниці фокусується на пляшці із зеленавою рідиною, що примостилася на краєчку письмового столу. Завжди, особливо у відвідувачів підліткового віку, виникають версії стосовно того, що для натхнення тримала у пляшці О. Кобилянська. Відповідь: «морська вода», викликає подив і запитання. Дивуються і шкодують, що письменниця так і не побачила морських просторів. Округлюють очі, коли дізнаються, що пляшка з морською водою зберігається з 1924 року, тобто 95 років, а її унікальність уже у тому, що це, мабуть, єдина у світі пляшка з чорноморською водою, набраною того року. Хтось пустив у світ легенду, що витримала випробування часом, начебто морську воду подарувала О. Кобилянській Леся Українка. Ні, надіслала «море у пляшці» до Чернівців з Констанци Лея Прункул із записочкою: «Люба, пані Ольго, Чорне море шле вам сю маленьку хвилю як гарний привіт». Вишукано! А де ще можна побачити едельвейси, зірвані 135 років тому? Звичайно, у музеї О. Кобилянської! Вони, бережно заховані під склом у старовинній рамочці, нагадують про юність письменниці з її вірою у квітку щастя.
Кожен з відвідувачів у музеї О. Кобилянської знаходив щось своє: хтось відкрив її літературний талант, хтось збагнув як людину, комусь було цікаво зануритися в атмосферу оселі відомої людини і так далі. Сотні вражень зафіксовано на сторінках «Книги відгуків» закладу українською, англійською, німецькою, румунською мовами, на івриті, китайськими ієрогліфами й арабською в’яззю, вражає й географія – представлено, здається, усі континенти, крім Антарктиди. Поки що. Записи Темістокля Вірсти, Ксені Колотило сусідять з рядочками, виведеними нерівним почерком учнів 5 чи 10 класів, що особливо важливо, бо молодь приходить до музею класика української літератури, не переривається та золота нитка пам’яті й спадковості поколінь. «Щаслива, що побувала в цьому домі, де жила Ольга Кобилянська – і живе, живе її душа й тепер тут, і скрізь», – записала 11 березня 1994 року Ліна Костенко. Може й справді, відвідини музею письменниці, славетної буковинки й сьогодні додадуть комусь часточку щастя? Варто спробувати! Запрошуємо до оселі Ольги Кобилянської!
Юлія Микосянчик, старший науковий працівник музею Ольги Кобилянської
Меморіальна спальня. Фото Володимира Гриціва
Повідомляє: Rayon.cv.ua Новини Чернівецької області “Погляд”