До сесійної зали Заставнівської РДА, як і було анонсовано, завітали люди з невимовно потужною енергетикою. Адже вони – однодумці.
І кожен з них доклав максимум сил і здоров’я для того, аби ми мали суверенну, вільну, незалежну державу, часто ціною власної волі.
Це члени Заставнівської організації Народний Рух України, першим головою якої був Василь Пендюр. Всі вони відгукнулися на запрошення в.о. голови Заставнівської райдержадміністрації Василя Молдована.
Відповідно до Закону України “Про правовий статус та вшанування пам’яті борців за незалежність України у XX столітті”, членам Народного Руху України 1989-1991 років, учасникам національно-визвольного руху 90-х років минулого століття на теренах Заставнівщини Василь Миколайович вручив сувенірний знак “Рух” та посвідчення учасника боротьби за незалежність України у XX столітті. Ювілейні відзнаки до 100 – річчю Буковинського віча вручили Василині Барз, Валерію Рудько та Василю Пендюру.
Присутні линули спогадами в минуле. З великою вдячністю згадали тоді, ще зовсім молоду суддю Заставнівського суду Людмилу Угриновську. Завдяки її об’єктивному законному рішенню голова Заставнівської районної організації НРУ Василь Пендюр не був незаконно засуджений за свою політичну позицію і наміри.
Подарунок та Подяку Людмилі Угриновській за незмінну повагу до України, активну підтримку Народного Руху України, особистий вагомий внесок в становлення національної ідеї, патріотизм, жертовність, та любов до рідного краю з рук Василя Молдована отримав син Людмили Ярославівни – Святослав.
В. о. голови Заставнівської РДА Василь Молдован привітав присутніх з 30 –ю річницею заснування громадського суспільного руху — “Народного руху України за перебудову” , висло вловив слова вдячності та пошани за безстрашність та відвагу підчас подій, котрі торкалися всієї Європи. Та наголосив, що Українська нація завжди була, є і буде активним учасником боротьби за свою незалежність. « Україна буде саме такою, як того прагнули всі борці за незалежність, активні учасники НРУ за перебудову, кожен учасник Майдану, кожен учасник АТО (ООС), і кожен відповідальний громадянин України.
Довідково.
НАРОДНИЙ РУХ УКРАЇНИ (НРУ) – це політична партія (з 1993), яка веде свою історію від заснованої 1989 громадсько-політичної організації “Народний рух України за перебудову”. Улітку 1988 необхідність створення демократичної організації на зразок прибалтійських народних фронтів обстоювалася новими неформальними об’єднаннями у Львові, Києві, на Вінниччині. Ідея створення “Народного руху України за перебудову” була формалізована в Спілці письменників України восени 1988.
Спочатку НРУ підтримувала офіційний курс на перебудову, не ставлячи формально вимогу незалежності України. Рух підтримав культурне відродження національних меншин, зокрема євреїв і кримських татар, виступив зі спеціальним зверненням до росіян в Україні.
У перший рік існування Рух провів низку суспільних та культурних заходів, метою яких були консолідація української нації, відтворення історичної пам’яті народу та посилення ролі української мови. 21 січня 1990 Рухом було організовано “живий ланцюг” між Львовом і Києвом, присвячений 71-річчю Акту злуки між УНР та ЗУНР.
Ця акція символізувала єдність укр. народу. У вересні 1990 відбулося святкування 500-річчя Запорозького козацтва, що супроводжувалося масовим виїздом на Нікопольщину та Запоріжжя, великими заходами під Берестечком, Батурином, у Лубнах і Хотині.
Рух виявив значну активність у політичній сфері. 9 лютого 1990 Рух був офіційно зареєстрований владою як громадсько-політична організація. На виборах у березні 1990 в 3-х західних областях – Львівській, Івано-Франківській та Тернопільській – Рух одержав перемогу і прийшов до влади.
Перебуваючи в складі ВР УРСР, Рух мав сильний вплив на позицію, зокрема, так званого націонал-комуністичного крила КПУ на чолі з Л.Кравчуком. Завдяки тискові та впливу Руху 16 липня 1990 ВР УРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет України.
Протягом 1991 Рух продовжував мати значний вплив на представників націонал-комуністичні крила КПУ, які в умовах послаблення режиму були змушені значною мірою запозичувати рухівські гасла. 24 серпня 1991 ВР УРСР був прийнятий Акт проголошення незалежності України, а на референдумі 1 грудня 1991 незалежність України підтримав 91 % виборців з тих 84 %, хто взяв участь у голосуванні.
Під час президентської виборчої кампанії 1991 рішенням Великої ради Руху кандидатом від нього був висунутий В.Чорновіл, проте інші лідери Руху – І. Драч та М.Горинь – агітували за лідера УРП Л.Лук’яненка. Роздрібненість опозиційних сил (5 кандидатів) сприяла перемозі вже в 1-му турі Л.Кравчука – 61,6 %. В.Чорновіл зібрав 23,3 % голосів, Л.Лук’яненко – 4,5 %.
Після референдуму і виборів 1 грудня перед Рухом постала дилема – співпрацювати з президентом незалежної України чи залишитися в опозиції. За опозицію виступив лише В. Чорновіл. Нині кожен українець себе запитує якою була б Україна – держава, якби тоді, у 90-ті дослухалися до В. Чорновола, якби повірили і довірились. Незалежність України, яка далась нам без жодної краплі крові, через два десятиліття рясно окропилась кров’ю. Спочатку під час протестів на
Майдані у самому серці України, потім і до сьогодні – на Донбасі, біля східних рубежів країни.
Непростий шлях пройшов РУХ з часу його створення: кілька криз та розколів, що призвело до зменшення його популярності та електоральної бази та перетворення на одну з невеликих сил правоцентристського спрямування. Були зради, були і розчарування, але справжні рухівці, як і раніше вірні Україні, як раніше готові до боротьби за волю, за правду, за свій народ.