Вже 35 років незмінно підприємство очолює Стелла Станкевич
З вільних джерел
A
A
A
Калинівський ринок і мережа уживаного одягу не здатні конкурувати із продукцією чернівецького підприємства, яке в Україні три роки поспіль завойовує звання «Лідер року»
Нинішній рік для колективу Товариства з додатковою відповідальністю «Трембіта» видався ювілейним – 75-тим від дня заснування. 1964 року на базі Чернівецької державної швейної фабрики, приєднавши до неї п’ять підприємств, створили виробниче об’єднання «Трембіта», де трудилися 1800 працівників. Воно спеціалізувалося на пошитті чоловічих костюмів. Крім того, тут виконували державні спеціальні замовлення: шили спецформу для учнів профтехучилищ та цивільних авіаторів. Якість тих виробів була не найкращою, проте на існуючому обладнанні підвищити її не вдавалося.
Понад два десятки років ситуація на підприємстві, яке ось уже 35 років незмінно очолює Стелла Станкевич (на фото), змінилася кардинально. Чоловічі костюми та пальта від «Трембіти» та «Stella» зараз мають незмінно високий попит в Європі. Щомісячно на виробничих потужностях підприємства шиють 25 тисяч піджаків та 14 тисяч штанів, які, в основному, експортують до країн-членів Євросоюзу.
Ця нелегка легка промисловість
Колись галузь, яка виготовляла тканину, шила одяг, виробляла взуття та інше, назвали «легкою промисловістю». Але вона не така вже й «легка», як комусь це може здатися, оскільки вимагає значних трудових затрат і високої майстерності, аби виготовити якісний виріб.
– Стелло Омелянівно, товариство «Трембіта» впродовж останніх років є незмінним лідером промисловості України. Крім того, чимало європейських визнаних брендів неодмінно прагнуть замовити вироби винятково у вас. Що сприяє такому успіху?
– Пригадую одну нараду в Івано-Франківську на урядовому рівні. Прем’єр-міністром тоді була Юлія Тимошенко. В розмові вона закликала нас, вітчизняних виробників, виготовляти якіснішу продукцію, рівнятися на відомі бренди «Versace», «Voronin», щоб бути конкурентоздатними. Тоді я не стрималася і зауважила: «А ви не здогадуєтеся, що вироби цих відомих фірм шиють українські майстрині». Такого вона, схоже, не очікувала почути. Бо не відала, що й у Чернівцях виготовляють чоловічий одяг, який в Європі продають під брендом всесвітньо відомих фірм.
Нам вдалося зберегти унікальний колектив швачок, більшості з яких хоч сьогодні можна нагородити званням «Майстер – золоті руки». Опріч цього, на всіх потоках встановили імпортне обладнання, що забезпечує високу якість виробам. А ці складові якраз і сприяють тому, що наші костюми залюбки одягають найприскіпливіші модники з Франції, Німеччини, Данії, Голландії, Італії та інших країн.
– Зараз багато говорять про безробіття в Україні. Ви ж на своєму підприємстві створили чимало робочих місць із достойною зарплатнею.
– Ми постійно запрошуємо на роботу швачок, працівників інших фахів. Намагаємося виплачувати гідну зарплату. Наприклад, щоб зменшити різницю в оплаті праці, у нас нема 1-2 розряду, розпочинаємо з третього. Якщо робітниця сумлінна і виконує завдання, то одержує значно більше за мінімальну зарплату, а досвідчені працівниці заробляють від 10 до 17 тисяч гривень. Це понад 500 доларів. Стільки ж заробляють наші заробітчани в Польщі. Але різниця в тому, що вони там не вдома, не з дітьми, їм треба харчуватися, десь мешкати. До цього додається неспокій, тривога за дітей.
– Стелло Омелянівно, кільки людей працевлаштовано на підприємстві?
– Понад 700 працівників. Менше половини з них – це молоді люди, решта – досвідчені швачки, які трудяться по 10, 20 і більше років. Це наш кістяк, якому будь-які завдання до снаги. Багато керівників розпочинали з простих робітниць. 44 роки на виробництві, до прикладу, працює Ганна Коржевська, надзвичайно відповідальні фахівці Ольга Гелевич, Світлана Раца, Тамара Онофрейчук, Марія Реклару, Тетяна Лукаш, Лариса Данькіна, Орися Маланчук, Лариса Микитей, Інна Димед, Катерина Андрусик, Наталя Алямовська та інші. Тут їхнє життя, без «Трембіти» вони не мислять себе.
Не шкодують грошей на технічне переоснащення
На підприємстві від досвідчених майстринь почув фразу, що навіть при ювелірній майстерності, але за відсутності якісного обладнання – добротний виріб не пошиєш. І справді, все «трембітівське» виробництво оснащено нині за останнім словом техніки. На цю справу витрачено мільйони євро.
– Стелло Омельянівно, з чого розпочалося переоснащення підприємства? Як прийшли до цього?
– На початку 90-х років минулого століття нам вдалося заснувати спільне з італійцями підприємство. Партнери нам поставили певну кількість швейного обладнання. Співпраця з німецькою фірмою «Кайзер» поглибила переоснащення. 1996-го ми змонтували нові котли для виробництва пари, сучасну прасувальну лінію фірми «Індупрес». Відтоді й почалося. Поступово замінили все застаріле обладнання на сучасне, ефективне. Обходиться ця справа не дешево. Приміром, один прес коштує 25-30 тисяч євро.
Продукцію відомих брендів «Versace», «Voronin» та інших фірм, в основному, шиють українські майстрині на вітчизняних підприємствах
– Переважно, яким виробникам обладнання віддаєте перевагу?
– За останні роки у нас склалися добрі партнерські стосунки з німецькими фірмами «Дюпон» та «Індепрес». Їздимо до них вивчаємо, шукаємо гроші на придбання обладнання. Ось придбали автоматичний розкрійний цех, хоча фахівці фірми «Кайзер», з якими співробітничали раніше, запевняли мене: «Навіщо витрачатися, у вас же є стрічкові машини, і цього достатньо». Коли ж я повезла їх на підприємство, де виготовляють обладнання, він захоплено вигукнув «Sehr gut». Все автоматичне, запрограмоване. Розкроює максимально точно, не допускаючи браку. А це визначальне.
– Ми вже говорили про те, що обладнання дороге. Чи вистачає власних обігових коштів на його придбання?
– Торік я побувала на підприємстві й замовила кілька одиниць обладнання. Довелося взяти кредит у «РайфайзенБанку». Але там відсотки досить доступні. Якби в Україні були такі відсотки, то наша економіка пішла б значно вперед. Бо кредит дають під 20 відсотків, а повигадували якість страховки, інші стягнення і створюють для позичальників кабальні умови. Тому й продукція у нас чи не найдорожча у світі.
– Зараз в Україні нова влада, новий прем’єр, міністри. Чи вловили ви в їхніх діях якийсь позитив, завдяки чому вітчизняна економіка стане на ноги?
– Якось іду вулицею Шевченка і захотілося кричати від побаченого. Скрізь купи сміття. За кордоном цього немає. Коли до нас приїздять іноземці, мені соромно вести містом, бо скрізь сміття, вищерблені тротуари, розбиті дороги. Економічні закони, прийняті Верховною Радою, мають контролювати. Весь світ покладається на малий і середній бізнес. Його треба підтримувати. Встановити реальні податки, щоби він розвивався. Якщо відверто, держава нічого не вклала у малий бізнес, а хоче вичавити з нього максимум. Людина, ризикуючи всім, започаткувала бізнес, створила нові робочі місця. Їй треба подякувати за це, а на неї тиснуть. Чимало підприємців не витримують цього і закриваються.
Конкуренти не на Калинівському ринку
Нині немає проблем, щоб купити пристойний одяг. Продавці пропонують на вибір продукцію відомих брендів, яку здебільшого шиють у Китаї. Але обійдіть вздовж і впоперек Калинівський ринок, ніхто не знайде там костюмів із «Трембіти».
– Стелло Омелянівно, Калинівський ринок вам конкурент чи ні?
– «Калинка» ніколи не була для нас конкурентом, і не буде. Не та продукція. У нас зараз інший рівень. Такий, який ми виробляли за радянських часів. Я теж могла мати контейнер на Калинівському ринку, реалізувати продукцію. Та, нікого не принижуючи, скажу – я не допущу, щоб наші вироби продавали на базарі. Наші костюми мають продавати у фірмових магазинах, або в закордонних супермаркетах – Америці, Канаді. Але тільки не на базарі.
– Ви своїми костюмами виховуєте в українських чоловіків бажання бути елегантними, як італійці чи французи?
– На жаль, для вітчизняного ринку ми шиємо мало. Це пов’язано з тим, що наші вироби порівняно недешеві. Ще забирають частину наших потенційних клієнтів – численна контрабанда «секонд-хенду». Собівартість наших виробів і завезених нерівномірна. Та є чимале число чоловіків, незважаючи ні на що, не зрадять «Трембіті». В наші костюми одягаються прем’єр-міністри, губернатори, президенти. Колись Віктор Ющенко зізнався, що у його гардеробі кілька «трембітівських» костюмів. Тоді вони коштували 90-100 доларів, зараз трохи дорожче. За кордоном – до 400. Платять за бренд.
– Чи є в Україні аналогічні вашому підприємства?
– Є, але наше найкраще (сміється). У Вінниці костюми шиє «Володарка», у Бердичеві виготовляють костюми. Решта позакривалися. Та й на Буковині із всіх підприємств легкої промисловості залишилися тільки «Трембіта» й «Арніка». Хоча всі були в однакових умовах. Звісно, назад ті часи не повернути. Але дуже вірю, що молоді люди з європейською освітою відродять на Буковині бізнес і в нас знову вироблятимуть тканини, трикотаж, шкарпетки і колготки, взуття. І воно матиме місцеві бренди, а не запозичені.
Анатолій ІСАК
Повідомляє: Rayon.cv.ua Новини Чернівецької області “Погляд”