Чернівецький педагог Володимир Короп має дар об’єднувати молодь

Володимир Короп разом зі своїми вихованцями підкорює вершини дитячих медіа

Гість «Погляду» – Володимир Іванович Короп – цікава та неординарна людина. Він жвавий і усміхнений, легкий на підйом і завжди готовий поділитися своїми знаннями зі світом. Здається, йому легко вдається втілювати найсміливіші задуми у життя, а головне – бути для сучасної молоді наставником і тим світлом, яке у майбутньому на роки осяює дорогу уже випускникам Чернівецької гімназії №2.

– Сьогодні Володимир Короп – це перш за все, вчитель, – представляється нашим читачам пан Володимир. – Я навчаю дітей життя. І вважаю своїм головним завданням при початковій середній освіті – дати дітям можливість спробувати себе у різних напрямках діяльності. Бо якщо людина нічого не пробує, то потім мало що знає про себе і їй дуже важко обрати професію. Спершу був суто вчителем фізкультури, пізніше започаткував студію «K-video», бо за своїм єством є творчою людиною. Якщо мене щось зацікавить, то обов’язково беруся за це, щоби бодай спробувати. До прикладу, вмію грати на фортепіано, хоча ніколи не навчався у музичній школі. Річ у тім, що коли одружився, то серед приданого дружини було піаніно, яке стояло у кімнаті, і це спонукало мене опанувати гру на ньому за звичайною книгою-самовчителем.

Разом зі своїми вихованцями В. Короп неодноразово «гримів» на всю Україну, діти ставали переможцями міжнародних конкурсів. Хоча спеціального приміщення не мають, а техніку для фото і відеозйомок пан Володимир купив за свої кошти. Упродовж року по 25-30 дітей займаються у студії і найменші з них – четвертокласники. Загалом за шість років понад 100 дітей спробували себе у ролі журналістів. Уже є шестеро випускників, які обрали собі фах юриста, економіста, історика, перекладача тощо…

Цікаво, що дружина пана Володимира – інженер-конструктор, вона проєктує будинки. І в часи, коли в школі не платили зарплату по пів року, то В. Короп освоїв професію конструктора. І разом з дружиною працював у проєктній організації. Тож вони разом не лише виростили двох чудових синів, але й спроєктували чимало будівель, зокрема й «Кайзер». Детальніше про інше – в ексклюзивному інтерв’ю спеціально для читачів «Погляду».

– Пане Володимире, розкажіть, будь ласка, про себе та батьків. Які риси характеру вони Вам передали, що і сьогодні допомагають у житті?

– Народився на Вижниччині у селі Іспас в сім’ї робітників: батько Іван Олексійович і мати Вікторія Леонтіївна були електрозварювальниками райоб’єднання «Сільгосптехніка». Під час Другої світової війни батько брав участь у бойових діях проти Японії, мати була санітаркою у військовому шпиталі. Із всіх чеснот, які виховали у мене батьки, означив би дві – добропорядність і відповідальність.

– Чи досліджували свій рід?

– По материнській лінії дід Леонтій Андрюк був сільським кушніром (шив кожухи і кептарі), його переслідувала румунська окупаційна влада за проукраїнські погляди. По батьківській лінії дід Олексій Короп емігрував до Канади і про подальшу його долю нічого невідомо. Бабусі були домогосподарками.

– Повідайте про свій шлях від навчання до першої роботи, він був складним?

– Перш за все, висловлюю щиру вдячність і низький уклін всім моїм вчителям Іспаської середньої школи і викладачам Львівського державного інституту фізичної культури, які формували мене як особистість, давали знання і прищеплювали професійні навички. З навчанням у мене складнощів не було. Я з відзнакою закінчив інститут, мав звання майстра спорту СРСР з важкої атлетики. Працював дитячим тренером у товаристві «Динамо», двічі перемагав у «Конкурсі дитячих тренерів м. Львова». На жаль, через засилля фармакологічних стимуляторів у дитячому спорті змушений був покинути тренерську діяльність і перейшов працювати вчителем фізичної культури, чим і займаюсь дотепер вже більше тридцяти років. Зараз працюю в Чернівецькій гімназії №2.

– Як прийшли до того, що вирішили стати керівником студії «K-video»?

– Я не виношував роками ідею створення дитячої студії. Це сталося спонтанно і можна сказити випадково, після придбання невеличкої цифрової фотокамери, яку в народі називають «мильниця». Оскільки я творча людина, то мене зацікавила одна із функцій камери – відео. Знімав невеличкі сюжети про життя гімназії, показував їх дітям на зібраннях і одного разу мені спало на думку, чому б не робити цього разом з дітьми. Ось так вже понад шість років по тому і виникла наша дитяча студія «K-video».

– Як виник потяг до створення телепрограм?

– Я би назвав це потягом до творчої роботи, а в цьому разі – це створення телепрограм. Разом з моїми юними кореспондентами за шість сезонів ми підготували 115 випусків відеожурналу «Калейдоскоп» про життя гімназії і нашого міста. Ми створили канал на «Ютубі», де викладаємо наші роботи. Загалом студією випущено понад 500 відеофільмів.

Творча робота вимагає постійного вдосконалення, пошуку нових форм і методів, нових форматів. Тож, окрім відео журналу, випускаємо відеоальманах «Чернівці і Чернівчани». Це авторська програма, в якій розповідаємо про неповторну архітектуру нашого чудового міста, про креативних чернівчан. Досвід нам підказав, що телепрограми більше п’яти хвилин мають меншу кількість переглядів, тому створили два нових формати програм: «Бліц» – п’ять хвилин і «Хвилинка-Новинка» – одна хвилина.

Також нами започатковано чимало журналістських проєктів: «Український код», «Екологія совісті», «Відродження забутих творів українських композиторів», «Школа здоров’я», «Європейському місту – європейський транспорт».

– Коли з’являється найбільше ідей?

– У нас вони з’являються в процесі роботи. Ось, наприклад, так виникла чергова ідея: наша студія багато фотографує і за роки в банку зібралося понад три тисячі фотографій. Тож вирішили створити ілюстровану Книгу рекордів Чернівецької гімназії №2 за останнє десятиліття, в якій зафіксовано спортивні, інтелектуальні та інші досягнення гімназистів. Вже підготували до друку вісім томів книги на 400 сторінок форматом А4.

– 2018 року студія «K-video» здобула відзнаку НСЖУ, як Вам вдалося вийти на Всеукраїнський рівень і чи додало це сил на нові звершення?

– За шість років існування студія «K-video» чотири рази ставала переможцем Міжнародного конкурсу шкільних медіа у Миколаєві, який проводять під егідою Національної спілки журналістів України, Національної академії педагогічних наук України, Національної Ради України з питань радіо і телебачення. Ми перемагали в номінаціях: «Краща мультимедійна редакція», «За кращий телерепортаж», «За свободу слова», «Краще шкільне медіа України». Також роботу студії відзначено дипломами «Rotary club», Національної Ради України з питань радіо і телебачення, Національної академії педагогічних наук України», Національної спілки журналістів України.

– Якими життєвими досягненнями пишаєтеся і без публічного визнання?

– Дуже критично ставлюсь до своїх досягнень. Я звичайний вчитель, який любить дітей і свою роботу, і майже завжди це взаємно.

– Як любите відпочивати і скільки часу зазвичай відводите роботі?

– Взагалі я трудоголік. А відпочинок це зміна діяльності. Люблю подорожувати на велосипеді. При гімназії я створив дитячий клуб «Ровер». Не менше, як два рази на рік ми влаштовуємо флешмоби на велосипедах вулицями міста під назвою «Європейському місту – європейський транспорт».

Щоразу, подорожуючи нашим краєм, упевнююсь в тому, що Буковина – це райський куточок і нам, буковинцям, справді пощастило народитись в цьому благословенному краї.

– Де бували у світі і які найяскравіші враження залишилися?

– Звичайно, подорожувати дуже хочеться, але на вчительську зарплату це робити дуже важко. Однак за фінансової підтримки моїх двох дорослих синів мені вдалося побувати в багатьох місцях Візантійської імперії. Доторкнутись до руїн стародавніх міст, амфітеатрів, дізнатись про цікаві історичні події. Надзвичайно був вражений історією та архітектурою польських міст Вроцлав і Краків.

– Про що мрієте?

– У, так би мовити, глобальному плані мрію про демократичну вільну Україну з високим рівнем культури, освіти, економіки і життя українців. Рівень життя називаю останнім не тому, що це менш важливо, а тому, що без культури, освіти й економіки рівень життя підвищити не можна.

Також мрію про приміщення для студії, про студійне обладнання. Ще мрію, щоб разом з дітьми вчитися створювати не тільки телевізійні програми, але й друковану дитячу газету чи журнал. Мрію багато подорожувати.

– Які життєві поради можете дати молоді?

– Нічого не відкладайте на потім.

– Поділіться секретом для інших педагогів: як знайти підхід до лінивців, щоб вони таки полюбили уроки фізкультури?

– У мене секрет успіху один: «Роби, що любиш, люби – що робиш». Любіть дітей.

Ольга ШУПЕНЯ

   
Повідомляє: Rayon.cv.ua Новини Чернівецької області “Погляд”