Сам Альберт Ейнштейн був не проти машини часу. З його рівнянь слід, що вона можлива. Як мінімум теоретично.
Можлива завдяки існуванню – принаймні гіпотетичному – так званих кротячих нір, або червоточин, – таких тунелів в тканині простору-часу, що з’єднують віддалені області Всесвіту. Маніпулюючи ними, можна начебто проникати то в минуле, то в майбутнє. Не вистачає головного – матерії з негативною щільністю енергії. Але і вона теоретично допустима. Більш того, з точки зору сучасної фізики навіть повинна існувати десь у Всесвіті, сприяючи її спостережуваного прискореному розширенню.
Нещодавно канадець Бен Тіппетт – викладач математики і фізики в Університеті Британської Колумбії і його колега – американець Девід Цанг (David Tsang) з Університету Меріленда створили математичну модель машини часу. За їх розумінням, але в повній відповідності з ідеями Ейнштейна про викривлення простору-часу під дією гравітаційних сил час як невід’ємну частину цього простору теж можна викривити. І замкнути. Що і дозволить повертатися в минуле. А потім назад – у майбутнє.
Нинішнім науковцям, як і їх попередникам, теж потрібна негативна енергія, яка, як вони вважають, коли-небудь знайдеться. І тоді нарешті вдасться побудувати машину часу…
Повний назад
Особисто я першим ділом пішов у минуле – поглянути, як воно там все відбувалося насправді. Подібні сюжети не раз перегравали фантасти. Наприклад, в повісті Томаса Шерреда «Спроба» мова йшла про машину часу, яка дозволяла лише дивитися на події минулого з боку. Спостерігати за подіями Троянської війни, за тим, як вели на страту Христа або вбивали Кеннеді…
Але хрононавтам – майбутнім мандрівникам у часі спостерігати мало. Вони хочуть втрутитися в події! На жаль, як вважають вчені, швидше за все, не вийде.
Підступи фюрера і дідусі
Багато мріють убити Гітлера і тим самим запобігти Другу світову війну. Бажаючих так багато, що один з парадоксів, які, як вважається, стоять на шляху машини часу, названий ім’ям біснуватого фюрера – «парадоксом Гітлера». Хоча цілі можуть бути різними. Комусь хотілося б позбавитися від Сталіна, зберігши життя мільйонам людей. А кому-то без Леніна було б краще: мовляв, обійшлися б без революцій…
Припустимо, що замах вдалося: якийсь хрононавт-спецназівець відшукав тирана, ще не проявив себе у всій своїй лихій красі, і усунув його. Необов’язково вбив, а як-то нейтралізував. І що? Той перестав бути помітною фігурою. Або зовсім зник без сліду. Повертаєшся назад в майбутнє, питаєш – ніхто не знає, хто такий Гітлер. Не відзначився він на землі. Значить, немає і причин для переміщення в минуле. Парадокс…
А що, якщо який-небудь божевільний мандрівник уб’є свого дідуся до того, як той запліднить бабусю? У підсумку ембріон батька цього самого мандрівника не зав’яжеться. Батько не народиться, відповідно і мандрівник не з’явиться на світ. І в минуле не відправиться. «Парадокс дідуся» – так філософи називають цей казус.
Все вирішено
Серед теоретиків вистачає тих, які вважають, що стріла часу летить сама по собі і з обраної траєкторії її нічим не згорнути. І навіть якщо хто-небудь коли-небудь відправитися в минуле, не зможе наробити там нічого, що змінило б вже відоме справжнє. Або будь-які вжиті в минулому дії так чи інакше призведуть до того, що вже одного разу сталося.
Ідеї зумовленість всього відповідають принципу самосогласованности Новікова – гіпотезою, яку в 1990 році сформулював астрофізик і космолог Ігор Новіков. У спрощеному вигляді суть принципу така: при переміщенні в минуле ймовірність дії, змінює вже трапилося з мандрівником подія, прагне до нуля.
Принцип Новікова обіграний у фільмі «Машина часу», знятому за однойменним романом Герберта Уеллса. Грабіжник вбиває Емму – кохану головного героя Олександра. Страждаючи, Олександр за чотири роки створює машину часу, відправляється в минуле і там рятує Емму від фатального пострілу. Але та, залишена без нагляду, потрапляє під карету. І знову гине.
Винахіднику вистачило двох разів, щоб зрозуміти: смерть коханої неминуча. А нам – упевнитися в справедливості принципу Новікова.
А ось згідно теорії так званого біоцентризму, яку проповідує професор Роберт Ланца – фахівець з регенеративній медицині і науковий керівник компанії Advanced Cell Technology, гинути Еммі зовсім не обов’язково. Захопившись фізикою, квантової механікою і астрофізикою, вчений став доводити, що всесвітів багато – може бути, навіть незліченна безліч. І дії, зроблені мандрівником у часі в одній всесвіту, приводять до різних результатів – до сценаріїв, які реалізуються в інших, паралельних всесвітів.
В середині ХХ століття випускник Прінстона Х’ю Еверетт написав дисертацію, в якій обґрунтував: кожну мить Всесвіт розщеплюється на безліч собі подібних. А вже в наступну мить ці «новонароджені» розщеплюються точно таким же чином. В якомусь з цих світів події розвиваються так, інші – інакше.
Як пояснював Еверетт, поштовхом до розмноження світів служать наші вчинки. Варто нам зробити який-небудь вибір, як в мить ока з однієї всесвіту виходять дві. З різними варіантами долі. Навіть померши в одному світі, можна залишитися в живих в іншому.
Бажаючи добра, можна створити зло
Здоровий глузд все-таки підказує: дії, вчинені мандрівником, переместившимся в минуле, не можуть не залишити свій слід в тому часі, звідки той прибув. Такої думки явно дотримувався Рей Бредбері, який написав свій знаменитий розповідь «І грянув грім». Мисливець на динозаврів, який прибув з майбутнього, роздавив метелика. І повернувшись, виявив, що світ сильно змінився в гіршу сторону.
Фантасту вторять теоретики, які вважають, що будь-які, навіть самі незначні, зміни в минулому призведуть до того, що інакше підуть взаємодії незліченної безлічі частинок, з яких складається Всесвіт. І вона не буде колишньою.
На думку теоретиків, висока ймовірність ще й того, що добрі справи – начебто усунення тих чи інших шкідливих історичних персонажів – не ощасливлять людство. В силу якихось невідомих поки принципів. Замість одного тирана з’явиться інший – ще більш жорстокий і підступний. Страшніше і кровожерливішими Гітлера.
До слова, схоже, саме німецького фюрера вважають головним лиходієм, який жив на планеті. Газета New York Times, обговорюючи той самий парадокс його імені, поцікавилася у своїх читачів, чи могли б вони вбити маленького Гітлера? Навідріз відмовилися лише 30 відсотків.
Наука і технології