ЯК МИ «НА ХОТИН» ХОДИЛИ

Думаю, мало хто пам’ятає, що в Малинівці тоді буда десятирічка. Не було поверхів, розкішної їдальні і гуртожитка, але ця школа була рідною для хлопців та дівчат з Берестя, Форосного, Динівців і самої Малинівки. Так, не було тих гарних умов, що є зараз, але чимало з тодішніх випускників стали педагогами, лікарями, військовими, просто гарними господарями і батьками. Гарна то була пора – пора нашої юності, коли все життя попереду. Пригадую, як Володимир Семенович запропонував нам під час весняних канікул здійснити піший похід до Хотина. Звичайно, ми погодились. Учитель нам підказав, як одягтись, що взяти з собою в дорогу. Одного чудового ранку ми рушили в дорогу. У одних на плечах були рюкзаки, у інших – полотняні домоткані торбини. Та головне – що в них: хліб домашній свіжоспечений, бринза, сало, м’ясо копчене, і ще не пам’ятаю що… Вийшли ми на світанку. Легких шляхів не шукали. На Хотин пішли через Черленівку, Щербинці. У Щербинецькому лісі був перший привал і сніданок. Навіть через 60 років пам’ятаю смак тих домашніх наїдків. Далі були Білівці, Володимир Семенович заздалегідь домовився з директором школи і нас тепло зустріли. Запросили на вечерю. З нами був акордеоніст Віктор і ми влаштували, як сказали б зараз, шкільну дискотеку з українськими і молдавськими піснями, танцями і… віршами. А вранці – знову в дорогу, через Пашківці, Данківці, Каплівку, Дорошани. Здається, біля Дорошан зупинились – зацікавив глибокий яр з величезним камінням і хвойний ліс, у нас були одні листяні породи. До Хотина дійшли по обіді. Стомлені страшно, але задоволені – дійшли. Сказати, що нас вразила Хотинська фортеця – це не сказати нічого. Міць. Кремінь. Таку точно не візьмеш! Додому ми повертались на таксомоторі – газон з тентом і лавочками, таке таксі було тоді. Минуло 60 років. Читаю про нинішні комфортабельні мандрівки сучасних дітей і сумую за тією, що була понад півстоліття тому. Подорожуйте, доки є сили і можливість. І – фото тих часів. Не біда, що дівчата і хлопці з фотознімків нині – бабусі й дідусі, душею ми молоді. Цікаво, чи впізнають себе мої однокласники?

Костянтин РУСНАК, 

Строїнці

    
Повідомляє: Rayon.cv.ua Новини Новоселецьчини