Оксана Продан: Як субсидії вбивають середній клас

Більше того – субсидія не спонукає заощаджувати енергоресурси. Навіщо економити, якщо держава все одно за тебе доплатить чи повністю заплатить.

Так, є ще старші люди – отримувачі субсидій, які живуть у приватному секторі та переважно в селі, й в силу моральності та виховання економлять газ і електрику. Проте більшість отримувачів – міські жителі, та мешкають у багатоквартирних будинках, де найбільша плата йде за опалення, а воно централізоване. І тут особливо не зекономиш. Навіть якби дуже того хотів.

На субсидії з 2014 року держава, тобто ми з вами, витратили щонайменше понад 200 млрд гривень. Кількість субсидіантів за цей час зросла з 400 тисяч сімей до 7 мільйонів – у 17,5 разів. І зі слів урядовців, зростатиме далі. І начебто це єдиний шлях.

А я впевнена, що введення такого агресивного субсидіювання у 2014 році було злочином проти держави та країни, бо не тільки стало частиною зубожіння та тінізації людей, але й зупинило реальне звільнення України від імпортного газу.

Адже якби ці гроші прозоро перерозподілили між населеними пунктами та вклали в санацію багатоквартирних будинків і мереж, на встановлення лічильників та модернізацію комунальних котелень, це б реально в кілька разів заощадило споживання газу на майбутнє.

І далі ми б могли не імпортувати через ЄС дорогий російський газ, а експортувати за світовими цінами надлишок не спожитого тут газу українського видобутку і заробляти на цьому тверду валюту, тим самим зміцнюючи зовнішній торговельний баланс країни.

Я вже не кажу, що на ці кількасот мільярдів гривень, які були витрачені на субсидії, можна було б започаткувати справжній інвестиційний бум в українській економіці, саме в сегменті енергозбереження. І цей ринок вимірюється десятками мільярдів євро.

Бо фактично йдеться про загальнонаціональний євроремонт, для якого потрібні: енергоефективні труби, вікна, двері, будівельні матеріали, прилади обліку, відповідна проектна документація і багато чого іншого. І все це виробляється в нас, в Україні. А найголовніше – затребуваними стануть сотні тисяч, якщо не мільйони тих спеціалістів, які за останні роки через відсутність достойно оплачуваної роботи виїхали і продовжують виїжджати у сусідні країни далі.

Натомість у нас пускають дорогоцінний і дефіцитний грошовий ресурс, наші внутрішні інвестиції, на субсидії – читай, в нікуди. Відтак бідні лишаються бідними без будь-якого шансу, бо це ще не кінцеве зростання тарифів. А середній клас заганяють у бідність, про що свідчать прогнози щодо збільшення кількості самих субсидіантів та обсягів коштів, які виділяє держава на субсидії. І виходить парадокс – замість інвестувати в енергоощадність і при цьому заробляти на вкладених інвестиціях, країна інвестує у збільшення власної бідності.

   
Новини