Чому розвиток IT може нашкодити Україні

Якщо в минулому році IT було на третьому місці в структурі експорту послуг, то тепер воно на 2-м. Зростання в 2018-му році дав на $163,4 млн порівняно з аналогічним періодом минулого року. Це звичайно добре, тому що ці гроші йдуть в Україну, але не все тут так просто.

Уявімо собі таку новину: «У Польщі стало на 20% більше заробітчан і вони принесли Україні на $163,4 млн більше, ніж за аналогічний період минулого року». Приємно про таке чути? Начебто і радісно, що в Україну зайшло більше грошей, але в той же час неприємно, що Європа використовує наш дешевий працю, щоб заповнити дірки в своїх трудових резервах і будувати свою економіку. Яка, на секундочку, конкурує з нашою. Тобто для нас, в принципі, очевидно, що велика кількість заробітчан, які виїжджають на заробітки в Польщу, Німеччину, Італію — це швидше показник скверною економічної обстановки в країні. І радіти тут нічому.

Чому Україні не варто пишатися кількістю програмістів в аутсорсе

Чим же відрізняється експорт айтішників на Захід? Нічим.

Велика частина IT-компаній в Україні займаються аутсорсингом і аутстаффінг — тобто вони банально здають в оренду наші мізки західним товстосумам, а ті вичавлюють з них надбавочную вартість у вигляді бізнес-рішень і продають їх далі в світ. Чим усунена несправність в програмному коді західного замовника відрізняється від залатаній заробітчанином-зварювальником труби у польського воєводи? Нічим. Однак справа тут у наборі стереотипів та упереджень. Мовляв, якщо людина працює руками — він нерукопотисканий неандерталець, а якщо мізками — то почесний громадянин майбутнього. Але суть та ж! Ми лише надаємо Заходу свої послуги, будь то міцна і вміла рука або виверткий живий розум. Ми не вигадуємо своїх продуктів, не будуємо свої будинки, ми лише як пішаки беремо участь в Американо-Європейському бізнесі. Допомагаємо закордонним товстосумам стати ще багатшими, отримуючи натомість копійки, які через загальної бідності громадян України вважаються «високим доходом».

Є дві великі різниці — радіти зростанню IT, яке складається з власних продуктів і рішень, або ж радіти зростанню IT, яке є лише підпорою для західного бізнесу. Якщо зростає сфера аутсорса-аутстаффінгу, то це означає лише те, що ми більш вміло конкуруємо з індусами і китайцями. Нічого більше. Хоча господа очковтиратели і IT-пропагандисти звичайно скажуть, мовляв, «Ось, тепер весь світ буде поважати українських інженерів!». Не буде! Вони навіть не знають про наше існування, тому що ми не випустили Skype, не створили Amazon, не придумали Über. У кращому випадку реакція буде така ж як і в Європі на українців: «Че, сходинки треба зробити? Давай українців покличемо».

Можна звичайно радіти тактичного виграшу — мовляв, все-таки IT дає казні більше грошей, ніж раніше, і це добре. Але стратегічно це не тільки не виграш, але навіть програш.

IT — клапан, высасывающий мізки.

Інтелектуальний потенціал України не безмежний

Кількість працездатного і думаючого населення так само обмежена, як і кількість кубометрів газу в наших надрах. Перетягуючи в IT людей з «неблагополучних» професій, будь то фінансисти, маркетологи, лікарі, юристи або будівельники, ми закладаємо бомбу уповільненої дії. Якщо зараз розумні кадри перекваліфіковуються в айтішників, то завтра у нас не залишиться ні лікарів, ні будівельників, ні вчителів, нікого. Можна, звичайно, з’їхати і укласти, що все добре, мовляв, «ринок справедливий — якщо зараз платять айтішникам, то треба йти в IT», але не варто забувати, що внутрішній ринок далеко не завжди може синхронізуватися із зовнішнім.

Тобто по суті ми маємо таку ситуацію — за рахунок мобільності і можливості працювати віддалено, професія айтішника дозволяє синхронізувати зарплати між Україною і Заходом. Звичайно, зарплати в Україні майже завжди будуть нижче західних, так як наші IT-компанії будуть забирати собі різницю, але в цілому за купівельної спроможності український програміст буде як європейський, а то й ще багатшими. І якщо в США і Європі стануть падати зарплати програмістів, то вони впадуть і в Україні. Проте з іншими сферами все інакше. Наші пожежні/юристи/бухгалтери/лікарі не можуть працювати в Польщі/Чехії/Німеччини. Щоб це зробити, їм треба як мінімум фізично переїхати в іншу країну, підтвердити свою кваліфікацію, а в деяких випадках і прийняти громадянство іншої країни. Таким чином ми бачимо, що «справедливий ринок» не дозволяє синхронізувати зарплати наших пожежників з зарплатами західних пожежників. Тобто наші громадяни-неайтишники знаходяться в більш ізольованій системі. Стало бути, якщо на місцевому ринку вони перестануть отримувати гроші, яких вистачало для комфортного життя, вони, за наявності аналітичного складу розуму, будуть гострити лижі в IT.

І оскільки наш інтелектуальний потенціал обмежений (геніїв і розумниць завжди меншість), так і масштабування IT теж під питанням, ми побачимо наступну картину: розумні лікарі/вчителя/юристи/бухгалтери/фінансисти/інженери/вчені будуть переходити в IT, яке працює на Захід. Тобто по суті вони стануть працівниками Європи і США з тією лише різницею, що фізично знаходяться в Україні.

Із-за витоку мізків в інших сферах починається некомпетентщина, з-за чого внутрішній ринок схлопывается ще більше. А раз внутрішній ринок схлопывается, то ще більше людей спрямовуються на зовнішній ринок. У підсумку виходить, що в цьому порочному колі наші заробітчани, будь вони працівниками фізичної або розумової праці, з одного боку підживлюють країну подачками західних країн, але з іншого — сприяють захиреванию інших сфер, важливих для комфортного життя громадян. Тобто наше IT дає країні тактичний виграш у вигляді ввезеної валюти, але стратегічний програш у вигляді вивезених (фізично або віддалено) мізків, які б могли творити на благо батьківщини і громадян. Доки?

   
Наука і технології