І зроджуються мелодії

   Батько Ярослав Іванович був чудовим стоматологом, робив свою справу так, що залишив добрі спогади на довгі роки тих пацієнтів, котрих торкалися його талановиті руки.

   Син Іван успішно закінчив школу, відтак – Івано-Франківський педінститут (тепер – університет ім. В. Стефаника, музично-педагогічний факультет). Його, як здібного музиканта і співака, запросили на професійну сцену в Чернівецьку державну філармонію, де певний час був солістом, співав у складі ансамблю під керівництвом знакової постаті у мистецтві Буковини, лауреата Шевченківської премії Андрія Кушніренка. Побував у багатьох країнах, навіч переконався, з яким захопленням сприймають українські пісні й танці за кордоном.

   Але сімейні обставини склалися так, що змушений був покинути ансамбль. Працював викладачем у Вашківецькій музичній школі Вижницького району, згодом перейшов працювати в Путилу, де спочатку був директором музичної школи, а потім 8 років очолював відділ культури Путильської райдержадміністрації. Адміністративна робота  не затьмарила професійні якості, швидше, навпаки. Мав можливість порівнювати, з кращого вибирати ще краще, удосконалюватися. У співі (І-ий тенор), на диригентському поприщі.

   – Музика мені дає друге дихання, – нерідко любить казати Іван Ярославович. – Без неї просто не можу жити.

   Іван Ковалюк побував у зоні Операції об’єднаних сил на Донеччині разом із ансамблем «Смерічка» районного будинку народної творчості та дозвілля. Аматорів сцени навіть не злякала повітряна атака сепаратистів. Не забуде той випадок, коли у місті Лисичанськ Луганської області до нього підійшов капелан і зі сльозами на очах дякував за виконання безсмертних пісень «Два кольори», «Мамо, не плач» та інших. А воїни, які побували на концерті, мовби отримали духовні крила. Дуже вони, як бачилося, скучили за живим спілкуванням, за нашим мистецтвом. Такі зустрічі залишаються у пам’яті на усе життя, багато чому вчать.

   … І знову новий навчальний. У класи заходить керівник, поговорить зі своїми вихованцями, розпитає про плани і мрії, порадить і розрадить. Приходять викладачі, щоб так навчати дітей, аби школа і далі була у числі кращих в області.

   – Ось тільки матеріальну базу маємо підкріпити, – казав стурбовано керівник – хочемо придбати електропіаніно, комплект духових інструментів, бандури…

   Кажуть, що не замінимих кадрів немає. То правда. Але є такі, що несуть у собі неповторність. Своїми діями, наполегливістю, компетентністю, любов’ю до обраної справи. До таких належить Іван Ярославович Ковалюк.

Степан КИРИЛЯК, 

газета “Вижницькі обрії”.

   
Повідомляє: Rayon.cv.ua Новини Путильщини