Ярослава Іванівна Малинська — майстер-стиліст, засновник
навчально-практичного центру «Школи краси Слава Студіо» в м.Чернівці,
викладач стилю та зачіски, член Спілки перукарів України, атестована від
Комітету стандартів салонів краси України, сертифікований суддя
фестивалів та чемпіонатів, а також заходів, які відбуваються від
Міністерства освіти України.
Команди, які вона тренувала, виборювали призові місця на фестивалях та чемпіонатах різних рівнів.Я народилася та зростала у робітничій сім’ї. Мої родичі понад 30 років відпрацювали на заводі. Батько Іван Миколайович ще з юного віку займався столяркою. Батьки в селі мали гарну репутацію. Багато людей ще й сьогодні згадують, що Іван вставляв у їх домівках вікна та двері. Батько був відповідальною та цілеспрямованою людиною. Мені чомусь здається, що маю його характер. А ще він причетний до вибору моєї професії. Колись тато сказав: «Ти навіть не уявляєш, яка перевага у тому, що будеш працювати з людьми. Навчися поважати та цінувати кожного, хто довірить тобі своє волосся, і ти побачиш результат…».
Це був далекий 1978 рік… А я — одна з тисячі дівчаток, які закінчили тоді 8 клас. Пам’ятаю перші заняття у Вищому професійному училищі. Дуже вразила і запам’яталася мені історія перукарства. Я сиділа за партою та щиро дивувалась, які складні та вишукані зачіски робили майстри того часу. Між іншим у них не було ані інструменту, ані препаратів чи допоміжних засобів, які зараз ми використовуємо для роботи. Мене дивували перуки, які носили чоловіки, та вуса і бороди, які вони навіть накручували і заплітали. А зачіски, висотою у 80 см! Для цього використовували спеціальні каркаси та накладки. Багато цікавого дізналась і про фарбування волосся. Період, коли носили руде волосся (фарбували хною), вибілювали (за допомогою ромашки та сонячних променів…).Звичайно, велике значення для учнів має досвід та репутація викладача. Хочу сказати слова вдячності Тетяні Пантелеївні Нікітіній. Вона нас виховувала і як майбутніх майстрів, але обов’язково привчала бачити та творити красу.
Пригадую, що одного разу наш викладач дала всім завдання створити виріб з відрізаного волосся. Я задумала вазу з квітами. Два тижні наполегливо працювала над своїм витвором. У вазі, яка була прикрашена камінцями, стояли різноманітні квіти, зафарбовані кольоровим лаком. А ще не забуду свою першу стрижку. Як у народі кажуть, «перший млинець…». Ми теоретично вивчили стрижку каскад – це була перша жіноча стрижка. Ну і я на емоціях прибігаю додому і кажу молодшій сестрі: «Буду тебе стригти!». Вона розгублено питає чи я вже вмію. Я: «звичайно, ми вже вчили». А наступного дня ми вже їхали в нашу майстерню, щоб викладач допомогла виправити ситуацію…
Щоправда, мене похвалили за сміливість, але цю стрижку я запам’ятала на все життя.
А ще пам’ятаю свою першу наречену. Навчання підходило до фіналу, а до мене звернулася дівчина із запитанням, чи можу я зробити весільну зачіску. Я погодилась. Але вже маючи невдалий досвід, підійшла до викладача і ми довго тренували зачіску та кріплення фати. Ті емоції я пам’ятаю і сьогодні. Це ніби перемога на чемпіонаті, при чому – перше місце. А ще радість в очах нареченої та слова вдячності!
Моя трудова діяльність розпочалася з маленької сільської перукарні площею 12 квадратних метрів. На той час ми працювали в службі побуту. Нам, перукарям, надавали приміщення та повністю все обладнання, білизну та інструменти. Препарати в повному обсязі, шампуні, маски, фарби та навіть вату і пудру – все можна було замовити на складі. Звичайно, що всі перукарі того часу вели облік та щомісяця подавали звіти про виконану роботу та списані матеріали в бухгалтерію. В перукарнях була жива черга. Ніхто в той час не записувався. Але оскільки у 70-80 роки був завивочний бум, то перукарні були переповнені клієнтами. Згодом нам надали інше приміщення, де я вже працювала з напарницею. У нас одночасно могло знаходитися до 10 клієнтів – ті, що обслуговуються, та ті, що чекали в черзі. Колись навіть так говорили: «Піти в перукарню за новинами». Люди собі сиділи, чекали, нікуди не поспішали. Всі 4 сушуари були зайняті. Хочу ще окремо зупинитися на тодішньому прейскуранті: стрижка чоловіча – 33 копійки, стрижка жіноча модельна з укладкою феном – 1,20, хімічна завивка – 4,20. Щоправда, в сільських перукарнях того часу не було водопроводу, тому воду перукарі носили відрами. Гріли воду кип’ятильниками та самі прали білизну. А ще не було газу, топили пічку…
А 31 грудня з перукарні виходила вночі в 11 годині. Ледве встигала до зустрічі Нового року.
Незважаючи на умови, робота приносила мені колосальне задоволення, я відчувала, що обростаю вдячними клієнтами, які цінують мене як майстра. Навіть після народження доньки мені не вдалося побути в декретній відпустці. Уже з 4-місячною Оксанкою в колясці поспішала до роботи, а бабуся забирала донечку до себе, бо «у нашої мами – клієнти».Моя професія непомітно стала частиною мого життя. Всі рідні мене розуміли та допомагали. В 1993 році Службу побуту ліквідували і майстрам, які працювали в перукарнях, довелося брати в оренду приміщення та закуповувати все необхідне за власні кошти. На той час я вже працювала в приміщенні побуткомбінату в смт. Лужани. Там колись була перукарня, швейна майстерня, ремонт взуття та інші послуги. Приміщення було в занедбаному стані. Ми з чоловіком Мирославом приватизували частину приміщення та розпочали його реконструкцію. Так і працювали – чоловік займався будівництвом, а я обслуговувала клієнтів та формувала колектив.
Цей період свого життя я називаю бурхливим та продуктивним. Покази, колекції, телепроекти, майстер-класи, тренінги, чемпіонати, фестивалі, публікації… Ну і, звичайно, зустрічі з відомими людьми нашої сфери, нові знайомства, обмін емоціями та безцінний досвід. Паралельно зі мною набирала обертів у своїй професії донька Оксана. Мама для неї завжди була взірцем у всьому. Сьогодні Оксана веде роботу навчального центру, син Богдан – директор салону, а невістка Богдана – провідний перукар.
Нам вдалося створити один з кращих салонів з потужною командою, а мені до роботи майстра перукаря довелося взяти на себе обов’язки ще й директора салону. Насправді це дуже непросто обслуговувати клієнтів та вести організацію салону, але мені допомагали мої рідні. Моя сім’я певною мірою унікальна. Наші діти десь від 5 класу допомагали мені. Дочка Оксана та син Богдан після школи прибігали в салон та асестували – мили волосся клієнтам, розкручували коклюшки при завивці та змивали барвники. А Оксанка навіть виготовляла шиньйони з відрізаного волосся. І вже в 5-6 класі діти отримували свої перші зароблені кошти. Я привчала своїх дітей цінувати та поважати клієнта, вміти спілкуватися, робити собі імідж та рекламу. Цінувати нашу професію. Кожного разу пояснювала, що перукар має багато переваг. Це — робота з людьми. Постійні клієнти цінують та поважають свого майстра. Вони піднімають його імідж та репутацію, рекомендують іншим людям та навіть стають як рідні. За потреби готові допомогти в різних ситуаціях. Перукар працює в теплому, чистому приміщенні і всього 15 робочих днів на місяць та має 15 вихідних. Він — фінансово незалежний. Ми не чекаємо на заробітну плату. З нами розраховується безпосередньо клієнт. За гарне обслуговування перукар отримує чайові та презенти.
А ще це професія, в якій можна зробити кар’єру, бути призером, відкрити власний бізнес, проводити навчання, майстер-класи та добитися статусу технолога, старійшини чи навіть судді чемпіонатів.
Мої діти, які виросли в такій атмосфері, почали робити власну кар’єру. Дочка Оксана в 15 років сіла за манікюрний столик, а син Богдан в 14 років зробив свою першу стрижку. Саме в цей період в нашій сфері розпочався новий етап. Почали відкриватися школи, курси. Майстри, які мали досвід, займалися майстер-класами. І я зрозуміла, що треба рухатися в ногу з часом та почала активно вчитися. Мене цікавили не лише навики у професії, але й методи навчання. Я почала готувати навчальну програму та в 2005 році вже вела першу групу перукарів. Розпочався новий етап мого життя, не менш цікавий за попередній. Виявляється, навчання має багато цікавих переваг. До тебе приходить людина, яка зовсім не вміє тримати в руках ножиці, а за півроку ти бачиш перед собою майстра, що віртуозно виконує стрижки, викладає волосся у складні зачіски та міняє колір і структуру волосини. А ще ми ділимося досвідом, як за короткий термін добитися професійного та фінансового успіху, як будувати свій кар’єрний ріст, як створити власний бізнес.
Моя улюблена фраза: «Перукарів багато, а професіоналів мало». Щоб стати справжнім майстром, треба зрозуміти, що, отримавши базові знання, слід продовжувати вчитися. А сьогодні для цього є всі можливості (курси підвищення кваліфікації, майстер-класи і, звичайно, інтернет з ютуб-каналом, відео конференціями, величезна кількість блогів, статей на сайтах).
Треба розуміти, що окрім побутової роботи перукар має ще багато можливостей для самореалізації.Мене часто запитують, як вдається в поважному віці «тримати форму». Якщо хтось думає, що життя мене тільки «балувало», то помиляється. У мене, як і в кожної людини, були дуже складні моменти… Але завжди допомагали мої клієнти, моя дружна сім’я, оптимізм та бажання рухатися вперед.
Ярослава МАЛИНСЬКА,
жителька смт.Лужани.
Джерело: Вільне Життя – Новини Кіцманьщини